Що я думаю про законодавчий маразм в Україні останніх декількох днів?А нічого. Вже й не знаю, що сказати. Це саме той момент, коли бракує слів. Уся ця ситуація, яка склалася в Україні в останні декілька місяців, страшно нагадує дикий театр абсурду, м’яко кажучи.
Не розумію, навіщо нам парламент, який тупо думає тільки про себе (кажу це як про чинний уряд, так і про опозицію)? Хіба ні? Всі прийняті нещодавно закони покликані захистити виключно владу. Переконайте, що хоч один із тих горе-законів якось покликаний захищати інтереси українського народу. Бо ж, напевно, для того й приймаються закони, для того обираємо президента, парламент? Для того платимо гроші із ВЛАСНОЇ кишені? Про держбюджет-2014 узагалі мовчу. То темінь темна – фіг розбереш, що, кому й навіщо. Такий абсурдний крок чинної влади лише зайвий раз підкреслює, що ми швидше рухаємося не до, а від Європи.
Завжди думав, що слово «влада» етимологічно походить від «лад», тобто порядок, але останнім часом на думку спадає не “лад”, а «володіти», «владарювати». Хоча, у кожного ж своє поняття ладу… Не розумію, чому хтось має вирішувати за мене, як мені жити? Коли бачу в новинах ліцо нашого «главного законотворця» пана Вадіма, аж блювати хочеться. Що ж, дорогі панове депутати, давайте ще приймемо закон, що не можна нести з магазину в сумці більше п’яти яєць, а то мало лі шо: хтось, пожертвувавши частиною власного сніданку, візьме й зафігачить у лисніюче від жиру табло свого «улюбленого» дяді-політика? Це було б смішно, якби не було так сумно.
Розцінюю останні прийняті закони як замасковане посягання на право кожного українця вільно висловлювати свою думку, свою позицію. Демократією тут і не пахне. Чи, може, це мені просто ніс заклало? Яка ж це демократія, коли приймають рішення, не спитавши думки народу? Не вийшов силовий розгін протестувальників, ну от – не «Беркутом», так законами.
Не розумію, якщо світ так палко вболіває за демократичне майбутнє України, то чому обіцяні санкції щодо деяких наших «вельмож» не вступили в дію? Тут же й сліпому все видно. Може досить залишатися толерантними і вичікувати невідомо чого? Агов, Америко-Європо!
Не розумію я цього. Не знаю, хто режисер цієї вистави, але брати в ній участь я не хочу. Це ще далеко не кінець, а, може, ще далеко й не початок
