2009 року, після того, як на сторінках авторитетного польського видання Rzeczypospolitа з’явився великий матеріал про контакти митрополита Варшавського і всієї Польщі й інших православних ієрархів країни зі спецслужбами ПНР, багато священиків і парафіян Польської православної церкви стали вимагати відставки своїх пастирів. Але митрополит Савва нікуди не пішов. Замість цього він нагадав прихожанам про прощення гріхів і попросив вибачення від імені всього православного духовенства.
Вибачатися було за що. Співпраця Савви з польськими спецслужбами тривала кілька десятиліть. Він розповідав своїм кураторам про життя церкви, доносив на вільнодумних ієрархів, викривав тих, хто мав добрі стосунки зі священиками-греко-католиками і фактично став ключовою фігурою, яка забезпечувала контроль спецслужб ПНР за церковним життям.
Нова сторінка у житті клірика почалася тоді, коли митрополит Савва очолив єпархію у Білостоці якраз у період підйому «Солідарності». У цьому важливому польському місті було чимало православних і відносини між «Солідарністю» і церквою складалися вдало, бо ж вільна профспілка захищала права громадян будь-яких віросповідань. Але з появою на кафедрі Савви активістам «Солідарності» більше не сприяли. Савва закликав православних своєї єпархії не брати участь в діях, які «суперечать інтересам держави» і підтримав запровадження воєнного стану у Польщі.
Не потрібно думати, що у Савви не було вибору. Був. Польський костел у ті роки відкрито підтримував «Солідарність», одним з героїв опору став ксьондз Єжи Попелюшко. Однак митрополита Савву важко назвати антигероєм з однієї простої причини. У Польщі тих років від нього нічого іншого й не чекали. Всі знали, що Польська православна церква після встановлення радянського впливу в країні була фактично розгромлена спільними зусиллями окупантів, комуністичного режиму і РПЦ.
Польську церкву навіть змусили відмовитися від автокефалії, яка була надана їй Вселенським патріархатом і попросити про автокефальний статус московського патріарха – хоча ніякого права надати їй такий статус у РПЦ не було. Так що Польську православну церкву в ті роки вважали просто філією РПЦ, частиною радянського впливу в країні. Інша справа, що своєю боротьбою із «Солідарністю» митрополит Савва та інші ієрархи сіяли ворожнечу між польськими громадянами різного походження та віросповідання. Але, як то кажуть, Бог їм суддя. Вони ж бо покаялися.
Однак у будь-якого покаяння є свої межі. І свої можливості є у будь-яких спецслужб і їхніх «друзів», Спецслужб соціалістичної Польщі давно немає, їхні архіви оприлюднені – завдяки чому ми й знаємо, що багато заяв митрополита Савви були пов’язані не з політикою, не з його поглядами, навіть не з порадами РПЦ, а із зобов’язаннями агента «Юрека». А ось радянські спецслужби просто перетворилися на ФСБ і ГРУ і нишпорять по світу з «Новачком».
Про все це слід пам’ятати, коли дізнаєшся, що ієрархія Польської автокефальної православної церкви не підтримала процес надання автокефалії православній церкві в Україні.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
