Віталій Мариновський, 35 років. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Тернопільського економічного університету. Ступінь магістра права у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. З 2004 року – директор будівельної компанії “ВВС-Буд“. Голова громадської організації “Молода генерація”.
«Ви або займаєтеся бізнесом, або робите, що хочете і відразу змінюєте прізвище…» Цю розмову з батьком пам’ятаю досі. Тепер вдячний за це. У нас з братом тоді був юнацький максималізм, без твердого батьківського кулака ніяк. Батько для синів – авторитет.
Перші гроші заробив у 13 років. Працював у нашому ресторані «Максим». Допомагав закупівельнику купувати продукти. Щоранку приходив на роботу о 7 ранку і ми вирушали на закупи. Він навчав як правильно вибирати фрукти та овочі. За мою роботу батько пообіцяв заплатити 100 доларів. Але грошей я так і не отримав. Він купив мені кросівки за 30 доларів і сказав, що це моя зарплатня. Я тоді дуже засмутився. Але наступного року ситуація повторилася аналогічно. Так тато хотів навчити цінувати речі, зароблені власною працею.
У нас із братом Максимом різниця в один рік і вісім місяців. За характером він більш жорсткіший, як тато, а я навпаки – лояльніший. Від батька успадкував любов до футболу, він у минулому голова обласної Федерації футболу та підприємницьку жилку. Від мами – вміння любити людей і цінувати друзів.
Хочу жити в Україні. Тут я народився і тут мій дім.
Вдома маю дві собаки. Бігля кличем Баунті, а французький бульдог у нас Теодор. Це як молодші члени сім’ї. Дві собаки – два різні характери. Вони завжди відчувають мій настрій.
Найбільше не люблю брехні і несправедливості. Вважаю, що кожен врешті-решт отримає те, на що заслуговує. Людина якщо працює, вона повинна заробляти. Якщо людина обманює і лукавить – так саме її життя має навчити…
Добрі справи люблять тишу. З початком пандемії у мене протиріччя переконань. Зараз такий час: мусиш заявляти про волонтерську діяльність, щоб решта брали приклад.
Не раз допомагав друзям. Особливо, коли вони розпочинали бізнес, або переживали важкі часи, коли могли все втратити. Інколи розумна порада – важливіша за гроші.
В жінках найбільше ціную розум і сильний характер. Не люблю байдужість та мовчання.
У мене в житті є два улюблені види спорту – вільна боротьба і футбол. Був призером чемпіонатів України з вільної боротьби. Але в 20 років заняття покинув. Пізніше дуже пошкодував про це. Можливо, не вистачило серйозного тренерського плеча, який би змусив повернутися в спорт.
Футбол – наше сімейне захоплення. Досі граю в футбол з друзями, виступаємо у складі команди «Бровар+». Мій 13-річний син – затятий футболіст, він грає за команду ДЮСШ-2006.
Вболіваю за «Шахтар». Якщо брати іноземні команди – за «Барселону». Улюблені футболісти – Олександр Зінченко, Ліонель Мессі та Кріштіану Роналду. Вони – взірець того, як досягти успіху своєю працею та наполегливістю.
У Тернополі планую зорганізувати футбольну академію. Її аналогів немає в Україні. Радію, що мою ініціативу підтримали в міському управлінні спорту та фізичної культури. Карантин трохи завадив нашим планам, але ми продовжуємо роботу. Буде дуже цікавий проект.
Палити кинув заради сина. Два роки тому я лежав з ним лікарні і, як звично, виходив на перекур. Його це дуже дратувало. Тоді я пообіцяв Артемові, що коли його випишуть з лікарні, відразу кидаю палити. З тих пір як відняло, до цигарок байдужий. Алкоголю теж не вживаю.
Три дні можу обійтися без їжі. Мої знайомі заходять у голодування на тиждень. Я поки так не пробував.
З сином Артемом побився об заклад, що весь піст зможу витримати без м’яса. Схуд на 10 кілограмів, але витримав. Раніше ж не уявляв, як можна не їсти м’ясо. Тепер змінив раціон, можу спокійно обходитися без нього.
У Бога завжди вірив. Дуже стараюся жити по-християнськи. Але ще багато роблю помилок, є над чим працювати.
(Галина Кіт)
