Темношкірі студенти у Тернополі живуть краще, ніж ми собі можемо уявити.
Вчора, біля торгового центру «Novus», під час дощу, шукаючи вільне таксі, мені його знайти не вдалось, хоча машин було багато. Причиною цьому було те, що усі вони очікували на темношкірих клієнтів, які пішли купувати продукти.
– Я вже стою тут 20 хвилин, чекаю,- каже таксист пан Микола, – і всі таксі, що тут є так само або й більше часу. Темношкірі приїхали і пішли на закупи, а ми мусимо чекати, але мені немає значення, навпаки краще, бензин не горить, а лічильник крутить. Наші студенти собі такого не дозволяють , вони навіть на таксі не часто їдуть, а вже щоб їх чекати, то таке буває дуже рідко,- розповідає пан Микола.
Варто зазначити, що така поведінка темношкірих лише у Тернополі і це проявляється не лише у даній ситуації з таксі, а й загалом у світосприйнятті та поведінці. Аруна – студент Львівського національного університету імені І. Франка, приїхав в Україну із Буркіна-Фасо.
-Ми спілкуємось із тернопільськими темношкірими, але спільну мову нам знайти важко. У Львові я відчуваю, що я в іншій країні, але намагаюсь поводитись так, щоб люди мене сприймали, бо проявляю повагу та ввічливість, тут нас так навчили. А у Тернополі вони поводять себе наче у себе дома, роблять, що заманеться. Це мене дуже обурює, адже через їхню поведінку, про нас складається таке ж погане враження. Були ситуації, коли між нами виникали сутички через їхню поведінку, що закінчувались бійками. Прикро, що люди оцінюють усіх за поведінкою тернопільських темношкірих, – розповідає Аруна.
Насправді, у тернопільських темношкірих навіть погляд інакший – зверхній, зухвалий, злий та агресивний, на противагу у Аруни він добрий, щирий та ввічливий. Тому, висновки очевидні: проблема не у темношкірих, а у місті та його суспільстві, що дозволяє подібну поведінку.
