Під Дебальцевим знайшли тіло 34-річного Андрія Капчура із села Забойки Тернопільського району, який загинув під час боїв 25 січня. Тіла загиблих кілька місяців не могли забрати з території, підконтрольної бойовикам, і лише в травні гуманітарна експедиція «Чорний тюльпан» повернула їх додому. Рідні до останнього сподівалися, що Андрій у полоні, але 13 серпня прийшли результати ДНК-експертизи, які підтвердили, що він загинув…, пише “Нова Тернопільська”.
До війни Андрій працював у сусідньому селі Драганівка Тернопільського району в столярному цеху на підприємстві «Кузя», що займається виготовленням дитячих ліжечок. Торік на початку серпня отримав повістку. Спочатку проходив навчання на військовому полігоні в Ужгороді, а 3 вересня відправили у Попасну Луганської області, де дислокувалася 128-ма гірсько-піхотна бригада. Згодом бійців перекинули під Дебальцеве Донецької області, де вони охороняли висоту «Валерій», названу на честь їхнього командира. На війні Андрій був оператором-навідником БМП, і коли 22 січня почалися сильні обстріли, зв’язок з ним обірвався. А через три дні він загинув…
– Востаннє Андрій розмовляв з мамою, – пригадує його брат Степан. – Він телефонував додому нечасто, та й не завжди була можливість, але вже було легше на душі, коли чули його голос. В Андрія був такий характер, що він не любив скаржитися, ділитися своїми проблемами. Вважав, що чоловік повинен вирішувати всі негаразди самостійно, тому й не розповідав нам нічого, не хотів зайвий раз тривожити… Ми молилися за нього, просили Господа, щоб уберіг від ворожої кулі, щоб повернув живим… Я купив йому хрестик, коли він вирушав на фронт. Потім дізнався, що Андрій загубив його десь на полі бою, а новий хрестик йому вже купили волонтери…
Андрій за переконаннями і за станом душі був патріотом. Коли йому прийшла повістка, то лише попросив у військкоматі кілька днів, щоб відсвяткувати весілля молодшого брата. Розумів, куди йшов, тому хотів ще хоч трошки побути з рідними.
– Андрій був дуже хорошою людиною, гарним сином і чудовим братом, – із сумом у голосі розповідає Степан. – Любив музику, сам навчився грати на гітарі, баяні та синтезаторі. У нас велика сім’я – семеро братів, уже шестеро, на жаль, і п’ять сестер, тато і мама, то ми часто любили збиратися вечорами і слухати, як Андрій грає, разом співали… А тепер у нашій хаті стихли і музика, і спів… Мені випало поїхати за тілом брата… Дорога з Дніпропетровського моргу була дуже важкою і довгою, ми забирали чотири труни. Спочатку їхали на Хмельниччину. Якби ви тільки бачили: невеличке село на Хмельниччині, близько третьої ночі, глуха смуга дороги, а вздовж неї вогники… Це і рідні, і друзі, і навіть діти прийшли зустріти свого загиблого Героя. Вони стояли на колінах і чекали, поки ми під’їдемо. А після Хмельниччини побували на Рівненщині, тоді – у Забойки, четверту труну повезли на Івано-Франківщину…
Поховали Андрія Капчура 19 серпня у рідному селі, на місцевому кладовищі, біля братської могили. В останню путь провести Героя зійшлися рідні і близькі, приїхали бойові побратими, знайомі й незнайомі. Вічна пам’ять…
