Попри сподівання відсвяткувати в колі рідних і друзів, 50-річчя уже вдруге застає тернополянина Олександра Романцова в Кримському на Луганщині. Удруге, бо днів народження у нього… два.
Насправді Олександр народився 11 лютого 1965 року, а коли хлопчика всиновили, у документах датою народження зазначили 12 серпня. Хто орієнтується в особливостях знаків Зодіаку, розуміє, який жарт зіграла з ним доля. За народженням – Водолій, за документами – Лев. Мало знаків так різняться між собою, як ці два.
Утім, зізнається сьогоднішній іменинник, він ніколи особливо не зважав на це. Найважливіші рішення у своєму житті приймав, прислухаючись до серця, а не звіряючись з гороскопами. Одним із таких було рішення піти добровольцем на війну, яку чиновники досі вперто називають “антитерористичною операцією”. “Не міг спостерігати за цим по телевізору, шукати правду про те, що діється, в інтернеті, – згадує події півторарічної давнини Олександр. – Хотів піти до військкомату ще в березні 2014-го, але тоді діяло вікове обмеження — старших за 45 років не мобілізовували. Як тільки обмеження скасували, одягнув військову форму”, пише Нова Тернопільська газета.
На війну Олександр Романцов пішов з посади начальника служби у справах дітей Тернопільської райдержадміністрації. У військкоматі дивувалися – вперше на теренах області держслужбовець сам зголосився іти до війська! Тоді ніхто й подумати не міг, що мине менше року, й повістки приноситимуть прямісінько в кабінети та зали державних установ.
А торік про своє рішення піти на війну пан Романцов не надто говорив, не писав про це у “Фейсбуку”. Лише змінив головну світлину. Багато людей, що “лайкали” Романцова у камуфляжі, навіть не здогадувалися, що він – на передовій. І матері не наважився зізнатися, що пішов добровольцем, аби не почувалася покинутою.
Утім, люди, які знають Романцова давно, вважають його вчинок логічним продовженням активної, ще з юнацьких років, громадянської позиції і зайвим доказом, що вона була щирою. Голова історичної секції товариства “Вертеп”, перший голова міської організації Спілки націоналістичної української молоді (уявляєте, чим це було за Союзу – зареєструвати організацію зі словом “націоналістична” в назві?!), співголова Координаційної ради студентських страйккомів під час Революції на граніті – це все про нього. Виходить, що це було такою собі теоретичною підготовкою до того, щоб практично боронити Україну – зі зброєю в руках.
Попри те, що мав армійське звання сержанта, попри дві вищі освіти, на війні починав із помічника гранатометника. За рік, жартує, дослужився до гранатометника. Хто не знає, — це люди, які пересуваються на броні військових машин, тобто постійно в зоні найвищого ризику. Про рік на війні говорить неохоче, як і багато з тих, хто був на передовій, а не виїздив на Схід задля статусу учасника АТО чи ефектних фотосесій. “Я там, де маю бути, от і все”, – уникає розпитувань.
Зате в курсі усіх подій та настроїв у мирній Україні. Коли йшов добровольцем, крім військового спорядження, придбав ще й новий мобільний, аби мати доступ до інтернету й соц-
мереж. Добре знає, що прості люди покладаються на фронтовиків, які, повернувшись додому, не зможуть миритися з тим, що зміни й реформи відбуваються лише на словах і папері.
“Не хочу нікого образити, але третя хвиля мобілізації – чи не остання, що охопила людей, які свідомо йшли захищати свою Батьківщину, її незалежність і майбутнє, справжніх патріотів, – каже Олександр Романцов. – Зі мною служать хлопці з різних областей України, і чимало з них планують після повернення додому брати активну участь у розбудові країни, домагатися, аби правильні закони виконувалися, а при потребі приймалися нові, ефективніші. Не все вирішує зброя. Тож коли з’явилася інформація про те, що нашу демобілізацію відтерміновують до осені, люди заговорили, що таким чином влада хоче усунути фронтовиків від участі у виборах, адже вони – серйозні конкуренти для кабінетних політиків і товстосумів. Але рано чи пізно вони все ж повернуться…”
…Уперше, 11 лютого, “п’ятдесятка” (не повертається язик сказати стосовно нього “півстолітній ювілей” чи “полудень віку”) застала Олександра Романцова в окопі на Луганщині. Позавчора, за два дні до офіційного дня народження, їх “накрило” артобстрілом, потужнішим за ті, що були до одностороннього виконання Мінських домовленостей. Коли оголосять про демобілізацію – наразі невідомо. Але сьогоднішній іменинник переконаний: усе найкраще – попереду, і в України, і в нього. Тож хай буде так!
