Її стебла в селі на Тернопіллі перероблятимуть на паливні брикети.
Лосятин — особливе село на Тернопільщині. Це справжній ягідний рай: полуниця росте, як ніде, а відтак здавна селяни займались вирощуванням трускавок. Саме тут люди створили перший в Україні ягідний кооператив. Кілька років тому до полуниці додалась малина. Нею тут уже засаджено понад 60 га! А тепер Лосятин має усі шанси стати ще й першим енергонезалежним селом. Аби малинові стебла, які треба скошувати щоосені, даремно не пропадали, їх перероблятимуть на брикети. Коли не буде малини, перероблятимуть тирсу з місцевої пилорами, солому…
«У нас люди завжди вирощували ягоди, але не завжди могли їх продати. Громада зібралась і вирішила створити кооператив — так легше продавати ягоди,— розповідає голова селянського обслуговуючого кооперативу “Ягідний край” Віктор Придатко.— Було важко, але з’явились інвестиції, справа пішла. Спочатку зробили камери для заморозки ягід. Далі почали розростатись площі під малиною. Вона майже вся ремонтантна, восени її треба повністю скошувати, пише “Високий замок”.
От торік скосили, а далі що? Почали спалювати кожен на своєму городі. Усе село було в диму… Зібрались люди, вирішили, що з цим треба щось робити. Почали думати про цех з переробки стебел малини на паливні брикети — горять же вони добре. Подали заявку на проект Програми розвитку ООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громади”. І нам його затвердили.
Лінію встановили на кошти проекту та обласного бюджету (75% на 25%). Зараз вона працює в тестовому режимі, випробовуємо солому та тирсу, малину ще не скошували. Окрім малини, у нас люди вирощують інші ягоди — ожину, смородину. Тож зі сировиною для брикетування проблем не буде».
Віктор Придатко каже, надії на те, що малинові брикети продаватимуть, небагато. Головне, що члени кооперативу зможуть здавати малинові стебла на переробку і отримуватимуть брикети, якими можна опалювати помешкання. Ці брикети підходять як для спалювання у котлах, так і у звичайних грубках. Платити члени кооперативу будуть лише за собівартість переробки: електрику, невелику амортизацію та зарплату двом працівникам. Одна тонна таких брикетів може замінити приблизно 500 кубометрів газу. Дитячий садочок у Лосятині уже перевели на тверде паливо.
“У нас не просто нова система опалення в садочку. У нас новий дитячий садочок! А скоро має бути нова амбулаторія. І все завдяки нашій сільській голові, яка вміє організувати громаду. Це вона перша запропонувала створити кооператив”,— каже Віктор Придатко.
«Я вперше стала сільським головою у 2006-му,— розповідає Надія Залевська.— Прийшла у сільраду, а тут підлоги гнилі, все розвалене, будинок культури ледве тримається,— розповідає пані Надія.— Голів сільських рад збирали у Києві, розповідали про селянські обслуговуючі кооперативи, роздали навіть пакети документів стосовно цього. Повірила, що це шанс для села. Тоді роботи у нас не було, люди роз’їжджались по заробітках… Мій ентузіазм розділили не відразу. Добре, що знайшовся молодий хлопець, який погодився бути головою кооперативу. Ми писали проекти, шукали інвесторів. І навіть коли вже домовились з благодійниками, що членам кооперативу безкоштовно роздадуть породистих свиней, корів, сортову картоплю (з умовою, що приплід треба роздати сусідам), люди боялись брати. Думали, якщо щось дають безкоштовно, то це якась пастка… Але потроху справа пішла. 2009 року в нас запрацював кооператив “Лосятинське молочне джерело”. Потім заснували кооператив “Ягідний край”. Залучили інвестиції. Участь у цих проектах принесла нам нові технології вирощування ягід, нові сорти. Маємо на полях крапельне зрошування, навчились використовувати мульчуючу плівку при вирощуванні полуниці (завдяки їй ягоди завжди чисті). Урожаї стали вищі».
«Головне, що наші люди заробляють удома, а не їздять по заробітках,— веде далі Надія Яківна.— В одному кооперативі вже 180 членів, в іншому — 120. І це при тому, що в селі 1587 жителів. Навіть якщо сім’я і не в кооперативі, має можливість здавати продукцію у кооператив. Дорогу зробили, відремонтували будинок культури, сільраду… Бракує нам цеху для переробки ягід. Сподіваюсь, це буде наш наступний проект.
Маючи такі родючі землі, наші села не можуть бути такими бідними! Не можна сидіти й чекати, коли хтось прийде і дасть. Треба проявляти ініціативу, боротись за інвестиції, гранти. Якщо село стане на ноги, то і в містах людям буде легше. Бо матимуть свої продукти, а не імпортні».
