В Україні вшановують 150-річчя з дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Tvoemisto.tv публікує 11 правил із життя Митрополита, які є актуальними донині.
1. Найкращою школою і найкращим університетом для Андрея Шептицького була творча атмосфера в його сім’ї. Будь-який успішний підприємець є успішним, тому що батьки розпізнали його талант, який є в ньому ще змалечку. Треба навчитися правильно виховувати своїх дітей, спрямовувати і поглиблювати їх знання. Коли ми віддаємо наших дітей на виховання комусь: в школи, вчителям – ми віддаємо і втрачаємо контроль батьківської освіти. Головне – це виховати дитину як особистість.
2. До 21-го року ти повинен знайти себе, бо складаєш основу свого життя, а друге – це отримати фах, який приносить відчуття реалізації та користь для народу. Саме в юності ми закладаємо основу нашого життя. Перше, що зробив Митрополит, коли став єпископом, це запровадив реформи, які було спрямовано на молодь.
3. Він не раз мав дуже складну ситуацію саме з галицькою інтелігенцією, яка була дуже поділена ідеологічно. Суперечки виникали через дріб’язкові речі, наприклад, створювати націонал-демократичну чи демократично-національну партію. Він бачив дріб’язковість людей, яка їх розпорошувала, замість того, щоб об’єднуватися довкола ідей солідарності та співпраці.
4. Потрібно давати освіту найбіднішому населенню, найбіднішим сім’ям. Це запорука фінансової грамотності, ефективності в господарюванні. Потрібно робити все, щоб люди об’єднувалися і спільно працювали на благо своїх сіл.
5. Дуже важливим є фізичне здоров’я населення, пропаганда спорту та здорового способу життя. Будь-яка цивілізація, говорив Андрей Шептицький, виходила з кризи саме тоді, коли починала фізично розвивати свій народ. Саме тому хотів, щоб у кожному селі було по кілька спортивних молодіжних організацій.
6. Митрополит провів реформу УГКЦ, особливо семінарської освіти. Він включив до навчання господарські курси для виховання: садівництво, городництво, бджільництво. Коли священник приходив у село, він міг не тільки проповідувати, але й вирішувати соціальні проблеми. Щептицький впровадив фінансове планування митрополій, починаючи від року, п’яти і до десяти, щоб бачити стратегічний план: що треба досягнути, що зробити, щоби був певний розвиток.
7. Андрей Шептицький вважав, що справжня реформа – це не писання законів, а зміна людської свідомості і способу мислення. І це мало неймовірний результат. 90% усіх керівників українського відродження з 1910-го року – випускники інституцій, підтримуваних Митрополитом, а також молодь, що пішла на захист ЗУНР (95% – члени молодіжних товариств при парохіях) – стали на захист української землі.
8. Було запроваджено каси-райфайзенки, це по суті сьогоднішні комерційні банки. Селяни не тільки вкладали кошти, але і мали можливість керувати цими касами. Також працювало правило: використовувати ці кошти тільки на певній території. У чому ж тут секрет та успіх? Це християнське вчення, що виховувало ідеї солідарності та співпраці, організованість та спільний захист своїх інтересів, створення незалежного капіталу та заснування альтернативних інституцій та установ.
9. Бідність є брак освіти, помножений на монополію владних інституцій, для яких творчий і розумний народ – це перешкода для панування. Саме це і стало пріоритетом його діяльності. Він ввів поняття нової етики: лише те суспільство багате і сильне, де всі, або майже всі, відповідно до свого стану, є заможні. Кожен, хто бажає збагатитися матеріальними добрами на біді і болі інших ближніх, той є ганебним і низьким в очах Божих.
10. Стратегія Митрополита – це побудова цілісного циклу. Проблема українського суспільства в тому, що всі є окремо. Шептицький це розумів і хотів об’єднання усіх під одним началом. Ціль Андрея Шептицького – це перетворення народу, із роз’єднаного чварами та ідеологіями, – в сильний, організований, зрілий організм, який займе гідне місце між народами.
11. Впровадив використання не академічної, а освіти на місці. Троє або четверо професорів чи спеціалістів виїздили в село до молоді і проводили там тренінги. Вони розповідали про нові методології, про те, як можна іншими способами садити чи збирати культури. Виходить, що освіта відбувалася паралельно з практичною роботою.
