Якби повернути час назад, вона б не змінила у своєму житті абсолютно нічого. Жительці села Цебрів Зборівського району Ользі Буряк цьогоріч виповнилось 90 років. Вона пережила багато труднощів та незгод, але ні про що не шкодує.
Життя пенсіонерки насичене подіями, як приємними, так і не дуже. Пані Ольга пережила голодомори, війни, розвал Союзу, народження незалежної України… Їй є що згадати і є заради чого жити.
Більше 40 років героїня публікації присвятила вчителюванню. 36 років вона працювала вчителькою початкових класів, ще п’ять років – у дитячому садку. Свою професію жінка сприймає не як роботу, а як покликання.
Учні згадують вчительку
– В душі я – вічний вчитель, – жартома каже бабуся. – Навіть не уявляю, чим би я ще могла займатись. Занадто сильно люблю школу і дітей!
Любов і турбота, із якою співрозмовниця ставилась до кожної дитини, не минули безслідно. Навіть через десятки років учні пам’ятають свою першу вчительку. Вони дякують їй за безцінні уроки життя, за те, що побачила та відкрила в них особистість, пише20 хвилин.
– Моєму учневі Олегу Шаблію вже виповнилось 80 років, він відомий український географ, його праці відомі у наукових колах, – розповідає пані Ольга. – Мені дуже приємно, що він досі пам’ятає свою першу вчительку, згадує про мене в інтерв’ю. Це означає, що моя праця не була марною, отже, я не прожила життя марно.
Учні Ольги Буряк живуть не тільки на Тернопільщині, а й в інших куточках України. Але всі вони пам’ятають свою першу вчительку, деякі навіть досі радяться з нею.
– Є серед них вчителі. Буває, побачимось, і вони одразу: «Ольго Теофіліївно, а як правильно діяти в цій ситуації? Яке рішення прийняти? Що робити?», – посміхаючись, продовжує вона. – Усвідомлюю, що я вже на схилі літ, але мені приємно, що заслужила повагу від людей, що вони вважають за потрібне запитати у мене про щось, отримати пораду.
Любов колишніх учнів небезпідставна. Адже, як кажуть односельці, Ольга Буряк має авторитет у Цеброві. Вона – розумна, інтелігентна, ввічлива, розсудлива та мудра. Люди поважають та шанують її. Вчителювання Ольги Буряк не минуло безслідно для освітянської галузі.
Вчителі перестали любити дітей
– Я завжди старалася, аби моя праця була духовно підкріплена, тому велику увагу приділяла патріотичному вихованню, націоналістичним ідеям, – каже вона. – Ми вчили Шевченка, творчість інших українських поетів та письменників. Наші заняття завжди проходили у цікавій формі. Часто з дітьми виїжджали на природу, спілкувались просто неба.
Бабуся з посмішкою на обличчі згадує кожен випадок, який врізався у її пам’ять. Вона сумує, що час невблаганний і найкращі роки – позаду. Втім, пані Ольга розчарована рівнем освіти, який є нині.
– Чомусь багато вчителів просто перестали любити дітей, – сумно каже вона. – Усі шукають вигоду, пріоритетом стали гроші. Учителі не бачать майбутнього дітей. А це неправильно. Адже педагог уже з початкових класів має пробудити в дитини бажання вчитися, розкрити індивідуальні можливості хлопчика чи дівчинки. Кожен із нас має якийсь талант, але треба вміти побачити його, скерувати дитину на правильну стежку. Потрібно мати і терпіння, і витримку, і натхнення. Адже робота з людьми, особливо дітьми, не є легкою, але вона по-своєму прекрасна. Тому я не розумію сучасного підходу і боляче сприймаю фрази знайомих вчителів: «Писати і читати вміє – цього досить». Це неправильно. Освіта нівелюється, і це дуже прикро.
Досі навчає української мови
Незважаючи на те, що пані Ользі у квітні виповнилось 90 років, вона ще сповнена сил та енергії. Жінка із захватом розповідає про свого маленького учня Савву. Батьки хлопчика – родом із Санкт-Петербурга, вони попросили колишню вчительку навчити сина української мови.
– Ви не уявляєте, як ми кожне слово розбирали по звуках, я вчила його говорити з нуля, – каже вона. – Саввушка досить здібний учень. Ми разом вчимо віршики, обговорюємо оповідання. В ігровій формі дитина швидко схоплює матеріал. Батьки задоволені результатом, а я безмежно щаслива, що навіть у 90 комусь потрібна.
Окрім вчителювання, жінка пише вірші на патріотичну тематику – про Україну, рідну мову. Їх неодноразово публікували в районній газеті Зборова. Окрім того, пенсіонерка вишиває хрестиком. Нещодавно вишила сорочку для свого внука Олесика.
Нашій співрозмовниці пощастило не тільки з тим, що вона знайшла справу свого життя, а й з родиною. У пані Ольги – чотири доньки, вісім внуків і чотири правнуки.
– З чоловіком ми познайомились у школі у далекому1950 році, – каже вона. – Усе життя прожили разом, люблячи одне одного. На жаль, він помер ще 20 років тому. І я залишилась сама. На щастя, маю люблячих і турботливих дітей, які дбають про мене.
Ольга Буряк впевнена, що знайшла своє місце під сонцем у невеликому Цеброві. Вона бажає всім почуватися по-справжньому щасливими. На її думку, немає значення, де живе людина – у мегаполісі чи малесенькому селі. Головне – аби вона мала улюблену роботу, кохану людину, із якою можна розділити всі радощі та біди життя.
