Небуденна, сповнена героїки і трагізму подія відбулася минулої неділі у лісовому урочищі “Зелений потік”, що за кілька кілометрів від села Волиці. Тут, серед ровів, порослих кленами і буками, освятили хрест у пам’ять про медсестру УПА Ірину Заяць, яка загинула після війни від рук енкаведистів. Місце для символічної могили підказав… віщий сон молодшої сестри убієнної – 86-річної жительки Бережан Ольги Мерещак, пише “Високий замок”.
У передвоєнні часи Ірина Заяць навчалася у гімназії, була активною просвітянкою. Коли дійшло до збройної боротьби за Україну, керівництво повстанців послало її на медичні курси, щоб згодом лікувати партизанів. Хтось із “сексотів” (так називали засланих НКВС провокаторів — від терміну “секретный сотрудник”) видав дівчину радянським каральним органам. Її заарештували і кинули у в’язницю міста Рогатина. Під час однієї з тюремних прогулянок, розповів автору цих рядків племінник колишньої медсестри Михайло Мерещак, скориставшись моментом, його тітка зуміла втекти від конвоїрів. Через гори-доли бігла до рідного села Корчунок (яке згодом вороги спалили дощенту). Там у лісі і підстерегла втікачку енкаведистська погоня. Непокірну партизанку облавники замордували і закопали невідомо де…
Довгі роки, починаючи від сумного 1946-го, рідні намагалися знайти місце вічного спочинку Ірини — але безрезультатно. Аж ось минулої весни, на Провідну неділю, молодшій сестрі Ользі приснився сон. “Шукайте мене біля дому, у дібрі, де барвінок росте…”, – з далекого небуття промовляв до старенької Ольги Олексіївни голос її закатованої Ірусі.
Бережанська пенсіонерка найняла людей, щоб копали у місці, на яке вказав їй сон. До пошуків підключилися учасники товариства “Меморіал”. Але надто багато років спливло з часу тієї трагедії, сліди цього, як і тисяч інших сталінських злочинів, виявилися похованими під товстим шаром землі…
Тоді пані Оля вирішила біля “дібри” (по-місцевому — рову), поблизу якого колись була хата Заяців і де нині розкучерявився барвінок, поставити пам’ятний хрест. Аби можна було пройти у цю гущавину і вклонитися святині, люди проклали через рови два містки, впорядкували джерело, з якого колись пили живильну воду жителі знищеного Корчунка.
Ольга Заяць-Мерещак каже, що після цих урочистостей від серця їй відлягло. На схилі літ свій родинний обов’язок перед сестрою Іриною вона виконала…
