Тернопільщина попрощалася зі ще одним учасником АТО – 46-річним сержантом Василем Борисевичом. Чоловік загинув від снайперської кулі 20 січня на Луганщині. Після трьох місяців пошуків інформація про смерть підтвердилася і бійця провели в останню путь на рідній землі, пише “Номер один”.
Василь Борисевич – уродженець села Діброва Збаразького району, проживав на Лановеччині у селі Мала Снігурівка. У цивільному житті виховував двоє синів, на життя заробляв продаючи на ринку промислові товари. До війська потрапив під час мобілізації восени, став заступником командира взводу 24-ої окремої механізованої бригади. Кажуть, що до війська пан Василь пішов, щоб захистити від війни своїх синів, які теж могли бути мобілізовані.
Трагічна доля спіткала нашого земляка під час бойових дій на 31-му блокпосту, що на трасі «Бахмутка» поблизу смт. Фрунзе. Василь Борисевич хотів підбити ворожий танк з гранатомета, але у нього влучив снайпер. Коли товариші затягнули бійця у бліндаж, виявили поранення у районі серця, пульсу не було. Із блокпоста довелося відступити під ворожим натиском, а пан Василь залишився там. Родичі до останнього сподівалися, що чоловік залишився живим, адже у гаморі вояки могли і не почути його пульсу.
Та справдився найстрашніший сценарій. 23 квітня з бійцем попрощалися у Збаражі, 24 – похоронили на сільському цвинтарі у Малій Снігурівці. Провести в останню путь сержанта прибули понад тисячу людей. Вони вишикувалися по обидва боки дороги до цвинтаря і встеляли шлях квітами. Поховали героя зі всіма військовими почестями, відспівували вісімнадцять священиків на чолі з керуючим Тернопільською єпархією УПЦ КП Архієпископом Нестором.
На місці служби Василь Васильович був найстаршим і по-батьківськи опікував молодших побратимів. Односельчани згадують, як у день народження бійця, 4 січня, подзвонили йому прямо з церкви і всім хором виконали пісню «Многая літа», бажали здоров’я та швидкого повернення з війни.
– Тато був дуже хорошою людиною,таких ще треба пошукати. З мамою вони жили в любові і злагоді. Він часто телефонував з фронту, щоб ми не переживали за нього. Бодай на секунду, але дзвонив, аби повідомити, що все добре, – каже невістка загиблого Аліна Борисевич.
У переддень загибелі дружина пана Василя телефонувала до нього, але відповів інший вояк, сказавши, що Василь Борисевич на завданні, поговорити так і не вдалося.
– Для синів він був люблячим батьком, навчав, втішав, підтримував. Був для хлопців справжньою опорою, на яку можна покластися. Мене прийняв у сім’ю і кликав донею. Ми дуже любили тата і зараз важко без нього. Любила і поважала його не лише родина, а й усі знайомі, бо батько був доброзичливим, компанійським, веселим, допомагав, кому потрібно було – людина з великим добрим серцем, – згадує Аліна.
Про цікавий випадок із паном Василем написала у соцмережах волонтерка ГО «Автомайдан» Наталя Гресько. Активістка розповіла, що на початку грудня дядя Вася (так його називали) прогнав автомайданівців з блокпоста за 10 хвилин до початку обстрілу. Таким чином, можливо, врятував волонтерам життя.
Вічна пам’ять загиблому патріоту!
