Цікаво, чому так назвали? – іноді виникає думка, коли чуєш назву населеного пункту і в голові виникають різні варіанти.
Деякі імена міст та сіл говорять самі за себе, деякі вводять в оману чи й зовсім здаються незрозумілими.
Але кожне поселення має свою легенду – звідки пішла його назва. Часом людські перекази мають історичне підтвердження, часом ні, а про походження ряду цікавих назв ми точно так і не дізнаємося, пише Олена Бойчук у “Номер один”.
Найпоширеніші назви від імен
Тернопільщина не бідна на цікаві й оригінальні назви міст і сіл. Маємо і величні, і любовні назви: Ангелівка, Рай, Білобожниця, Коханівка, і, на теперішній погляд, жартівливі: Бабинці, Болязуби, Дунів, Мусорівці, Лопушани. Було на території області село Свинюхи, але радянська влада у 40-х роках перейменувала його на Очеретне (Кременецький район), а село Повия назвали Набережним(Бучацький район). Це не єдині населені пункти, назви яких змінили за часів СРСР. Досі офіційно маємо село Радянське (Кременецький р-н). У 2004 році обласна рада перейменувала село на Великі Млинівці, але Верховна Рада дотепер не затвердила цієї зміни. Здебільшого «охрещені» на новий лад комуністами міста і села повернулися до своїх попередніх назв.
Нерідко назви повторюються в різних районах, особливо поширені Іванівки. Взагалі найпоширеніші в Україні назви населених пунктів, які походять від імен: Андріївка, Іванівка, Михайлівка.
У Збаразькому районі склалося так, що є два села з назвою Діброва. Однак вони належать до різних сільських рад, що допомагає уникнути незручностей місцевим мешканцям.
Тернопіль є за океаном
Деякі назви Тернопільської області дублюються за кордоном. Так у Канаді в провінції Саскачеван є свій Тернопіль, а точніше – Тарнопол. Хутір заснували українські та польські емігранти, що прибули в Канаду на початку ХХ століття. На жаль, населення хутора скорочувалось. У 2006 році в заморському Тарнополі жило лише п’ять чоловік, чи є зараз там населення – не відомо.
Канадська Трембовля (давня назва Теребовлі) претендує на звання першого українського поселення у Північній Америці. Його в 1896 році заснували 15 українських родин, які прибули з Теребовлянського, Борщівського, Чортківського та Бучацького повітів. Трембовля знаменита найдавнішою українською греко-католицькою церквою в Канаді, побудованою з дерева. Зараз на місці села існує музей «Хрест Свободи» (Trembowla Cross of Freedom), серед іншого, тут є можливість скуштувати страви української кухні.
Кожне місто і село має легенду
Легендам, особливо красивим, хочеться вірити. Однак часто у назві поселення все набагато простіше, ніж хотілося б, вважають історики. Міста і села називали залежно від особливостей їх географічного розташування, природи у цій місцевості, рис людей, які там мешкали. Частина назв походить від імен тутешніх, часто від знатних осіб території. Також отримували свої імена поселення від важливих подій, які трапилися на їх території.
Так село Шибалин (Бережанський р-н) назвали на честь місцевого юнака, який робив шкоду і збитки людям з інших сіл. Хлопця називали шибеником і коли пояснювали, казали «туди, де шибеник». З часом назва прижилася до тієї місцевості. За іншою версією, на цій території жили люди, які уміли виготовляти чи торгували склом – шибами.
На честь місцевого мешканця назвали с. Іване-Золоте у Заліщицькому районі. Легенд, ким саме був цей Іван, є кілька. За однією з них, у тому селі жив багатий пан, який мав волів із позолоченими рогами. Щотижня по черзі селяни голили пану бороду. Хто не догоджав жорстокому багачеві, того він страчував. Одного разу черга дійшла до бідного селянина, який мав багато дітей. Він боявся ризикувати життям і найняв замість себе хлопця Івана. Той вгодив пану, і багач віддав йому волів із позолоченими рогами. Іван став найзаможнішим у селі, тому поселення так назвали.
На честь відважної дівчини Оришки назвали село Оришківці у Гусятинському районі. За легендою, коли на поселення напали турки і татари, місцеві люди поховалися в ліси, а у селі залишилася одна дівчина – Оришка. Загарбники примушували її показати, де ховаються селяни. Тоді юнка завела ворогів у болота, за це її порубали.
Цікава назва села Вікно у Гусятинському районі, ймовірно, походить від карстових озерець – вікнин. Незважаючи на осушення земель за радянської влади, завдяки їм збереглися гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення Бездна і Синя.
Село Мильне (Зборівський район) походить від слова «милити» у значенні блукати. Колись тут були великі дубові, грабові, кленові та хвойні ліси. У них переховувались втікачі від панів. Цим людям часто доводилось блукати, щоб знайти вихід з лісу. За іншою версією, село розташовувалось над сімома річками, на яких діяли водні млини. Від слова «мелення» село спочатку називали Мельно, а потім – Мильне.
А от назва Саранчуки (Бережанський р-н) за переказами походить від… коропів. У цій місцевості коропів, що водилися в тутешніх ставах, називали шаранами, а рибалок – шаранчуками, звідси й пішло слово «шаранчуки».
Трагічну легенду має село зі святковою назвою Різдвяни, що на Теребовлянщині. Саме на Різдво 1241 року на місці поселення відбулася велика кривава битва між монголо-татарами і Теребовлянським князем. Місцеве населення активно підтримувало своє військо, за це вороги помстилися і вирізали дуже багато людей. На згадку про подію село, яке виникло на тому місці, назвали Різдвянами.
Мешканцям села Болязуби у Збаразькому районі, незважаючи на кумедну назву, було не до сміху. Все через проблеми з водою. Від неї часто псувалися зуби. За іншою версією, вода тут була настільки холодна, що від цього боліли зуби. Невесела історія і у села Бабинці Борщівського району. Його назву пов’язують із великим каменем, що стоїть на височині над долиною річки Нічлави, його називають «кам’яною бабою». Легенда села схожа до біблійної історії про смерть жінки Лота, яка перетворилася на соляний стовп. Місцеві жителі кажуть, що камінь – це закам’яніла жінка, яка була покарана Богом за те, що пряла на Великдень.
Як бачимо, історія міст і сіл Тернопільщини дуже різноманітна й цікава. Наш народ багатий на фантазію, має відчуття прекрасного і почуття гумору, це відбилося у назвах населених пунктів. Хто зна, може колись і на честь когось із нас або теперішніх подій назвуть нове місто чи село.
