Найстарша жителька села Чеснівський Раковець, 92-річна Ганна Василівна Ліщинська уже кілька років не виходить з хати – до цілковитої темряви в очах додалися нестерпний біль у ногах, у голові через високий артеріальний тиск.
Хвороби віку прикували літню жінку до постелі. Проте Ганна Василівна не перестала любити життя, цікавиться тим, що відбувається в світі, Україні, у рідному селі. Вісточки їй приносить донька – 60-річна Євгенія Яцкевич, яка живе разом із мамою та доглядає немічну неньку, пише “Народне слово”.
Як виявилося, бабуся має талант до написання патріотичних віршів, який проявився тоді, як вона злягла і перестала ходити – років два тому. Складає їх довгожителька переважно вночі та каже, що натхнення їй приносить Архістратиг Михаїл. Варто зазначити, що хоч тепер пам’ять довгожительку уже дуже сильно підводить – за кілька хвилин забуває про те, що їй казали,але свої римовані рядочки у голові закарбувала міцно і натхненно декламує. З довгожителькою познайомилася, приїхавши в село разом із начальником Збаразького районного сектору управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області Олександрою Лабінською. Приводом візиту до оселі, в якій мешкає старенька, стало вручення Ганні Василівні нового паспорта. Як з’ясувалося, у документі бабусі, інваліда першої групи, була допущена помилка у прізвищі – Ліщинська писалося без м’якого знака. Коли постало питання про перерахунок пенсії літній жінці, у відомостях Пенсійного фонду були невірні дані і їх потрібно було виправити.
З проханням допомогти довгожительці з виготовленням нового паспорта, де було б уже правильне прізвище, до Олександри Лабінської третього березня звернувся голова Гніздиченської сільської ради, до якої належить Чеснівський Раковець, Віталій Бойко. За три дні на основі свідоцтва про шлюб безкоштовно документ був виготовлений і начальник сектора управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області особисто відвезла паспорт Ганні Василівні Ліщинській.
– На початку двотисячних років було багато допущено помилок в прізвищах та іменах громадян у їхніх паспортах, можливо, через неуважність, або й халатність і безвідповідальність того, хто оформляв тоді документи, – каже Олександра Лабінська. – Річ у тім, що раніше при виготовленні паспорта не звертали уваги на свідоцтво про народження людини, а зараз для нас це основний документ, від якого ми відштовхуємося. Однак буває й таке, що людина через суд мусить доводити, що, до прикладу, його ім’я Зеновій, а не Зіновій. Зараз у державних установах та організаціях до кожної букви і цифри уважно придивляються і виникає чимало проблем під час оформлення пенсій, права власності, успадкування майна після смерті родичів тощо і громадяни змушені звертатися до нас за допомогою. От і Ганні Василівні Ліщинській у її 92 роки довелося міняти паспорт через пропущену у прізвищі літеру. У 2003 році вона отримала документ на підставі зміни прізвища з Ботюк, хоча з Іваном Петровичем Ліщинським одружилася у 1946 році, про що у 1960 році отримала свідоцтво. На якій підставі тоді оформили документ, сказати нині важко. Але помилка виправлена і тепер у документації Пенсійного фонду по цій громадянці будуть правильні відомості.
– До 2003 року у мами не було ніякого паспорта, – розповідає донька літньої жінки Євгенія, – вона казала, що він її не потрібний, хворіла все життя, в колгоспі працювала мало, отримала першу групу інвалідності по зору, більше біля дому трудилася, допомагала мені. Коли зробили документ, то на помилку в прізвищі ми не звернули увагу, а тепер з’ясувалося, що є розбіжності між паспортними даними і тими даними, які має Пенсійний фонд – все через пропущену літеру у прізвищі.
Євгенія Іванівна розповіла, що мама, хоч і знесилена недугами, цікавиться життям рідних – трьох внуків, двох правнуків, тим, що відбувається в державі, в селі.
– Вона хоче все знати, – каже донька старенької, – ввечері, коли попораю господарство, приходжу і розповідаю їй всі новини. На жаль, останні півроку доводиться переповідати їй все по кілька разів, бо мама дуже почала швидко все забувати. Два роки вона уже не виходить надвір, бо дуже ноги болять, голова. А молодою мама багато вишивала, мене до цього привчила, до 86-ти років вона співала у церковному хорі, а на крилас вперше прийшла у 12 років. Пережила війну, допомагала «бандерівцям», годувала повстанців. Відколи стала немічною, почала складати вірші – про Україну, про святих угодників, навіть про Юлію Тимошенко колись склала поезію, а про святу Ганну – пісню. Скажу, що мама завжди вболівала за Україну і тепер молиться, щоб був мир і спокій в нашій державі. Розчулена увагою Ганна Василівна охоче розповідала про своє життя і свої почуття.
– Цей рік я вже дуже здалася, – каже довгожителька, – дуже хутко забуваю все, пам’ять підводить, зовсім нічого не бачу. Руки, ноги, голова болять, погано чую. Але жити хочеться. На серці в мене любов до Бога, до України, українського народу, моїх дітей, внуків і правнуків. Дуже шкода з рідними людьми розлучатися. Господа прошу трохи продовжити мені життя. Вночі не сплю і до дня складу вірша, а допомагає мені мій Ангел-охоронець – Михаїл, я ж народилася на Михайла. Саме він підказує мені рядочки поезії.
На жаль, рідні не записували римованих рядків Ганни Василівни Ліщинської, а вона під час знайомства змогла відтворити у своїй пам’яті лише два вірші. Пропонуємо увазі читачів одну з поезій, яку склала незряча довгожителька з Чеснівського Раківця. Українські керівники, бодріться! На бідну Україну подивіться: Як народ її страждає, сльози проливає! Одні розкошують, п’ють, гуляють, Бідні страждають, не мають як жити, не мають де на хліб заробити. Ви,розкішні люди, білих ручок не мийте, з бідного народу крові не пийте. Станьте перед Богом, Богу помоліться, з бідним народом щиро поділіться. Господь Ісус Христос, Мати Божа нам все прощають, від народу прихильності виглядають. Браття-українці, до Бога звертайтеся, в бідній Україні соєдиняйтеся. За ту Україну наші брати страждали, в боротьбі свою кров пролляли, руки зносили, Бога просили, молитви складали, в піснях прославляли. Господь почув. Україну дав. Невірний народ її зневажав. Як та Україна весь час мліла, наших братів кров’ю земля червоніла. Ми в тій Україні всі разом живемо, один на другого камінь кладемо. Люди, схаменіться! До Бога зверніться! Одні других вважайте, серця не копайте. Над нами Ісус Христос, Божа Мати ми не повинні себе понижати, свого життя на всі часті рвати. Одні одного любіть, Україні зла не робіть. Україні зла не робіте, Час,браття, в злагоді жити. Ісус Христос і Божа Мати все чують, що хто заслужить, тому те вдарують.
