Наприкінці минулого року в Росії екс-регіонал-утікач Олег Царьов був нагороджений званням «людина року» за версією Російського біографічного інституту та Інституту економічних стратегій. У прес-релізі заходу йшлося про те, що Царьов отримав звання «за громадянську мужність у захисті російської мови та культури». Для нас же він — державний злочинець, проти якого ще в квітні минулого року було порушено три кримінальні справи. Він відкрито підтримує терористичні організації на Сході України і закликає до повалення конституційного ладу в нашій державі. Цікаво, що як особистість Олег Царьов формувався у наскрізь патріотичному Тернополі, пише Press-Центр.
«Вони з мамою жили в однокімнатній квартирі…»
– Мені не хочеться вірити, що він така ж скотина, як всі решта, хто зрадив Україну. Я з ним вчилася п’ять років і ніколи не могла б подумати про нього таке, — зізнається його однокласниця пані Оксана. — Не знаю, як життя повернулося, і ким він став, та, вочевидь, вчинки говорять про людину найкрасномовніше…
У 1987 році тернополянка Оксана (для публікації жінка вирішила змінити своє ім’я, — авт.) закінчила Тернопільську середню школу № 10. Їхній клас, як згадує, був дуже дружним. Його осердям стала компанія із 11 учнів, як кажуть, найлегших на підйом: саме вони з подання класного керівника Римми Іванівни Протасевич захищали честь класу та школи на олімпіадах, спортивних, військових та туристичних змаганнях. Тоді ніхто навіть подумати не міг, що серед їхньої шкільної “банди”, як жартома вони називали себе, є той, хто згодом стане одним із найбільших розкольників сучасної України — одіозний екс-нардеп, який нині перебуває у розшуку, активний «діяч» заколотів на сході Олег Царьов.
— Олег прийшов до нас у шостому класі, — пригадує пані Оксана. — Вони з мамою приїхали сюди з Дніпропетровської області, жили на вулиці Черняховського в однокімнатній квартирці. Його мама Ніна Василівна була викладачкою нашого педагогічного університету, працювала на кафедрі неорганічної хімії. Олег зовсім не схожий на неї, певно, вдався в батька. Про його тата ми нічого не знали, тільки те, що вони з ним не живуть. Сам Олег про батька ніколи не розказував. Ні брата, ні сестри у нього не було. До Тернополя родина переїхала, мабуть, завдяки радянській системі професійного розподілу кадрів – мамі знайшлося місце в нашому інституті, так Царьови й опинилися в нашому місті.
— Мама, пам’ятаю, була у нього дуже хороша. Вона про сина дбала, до школи він завжди приходив дуже охайним. Ми боялися нашої шкільної «хімічки», причому весь клас, — розповідає Оксана. — Тож Ніна Василівна якось нам запропонувала, щоб ми приїжджали всім класом до неї на кафедру. Вона пояснювала нам теми, досліди показувала. А коли ми з Олегом інколи сварилися, всяке ж у дітей буває, тим паче, що й жили по сусідству, то вона мені казала: “Ну, что ты обижаешь моего Олежку?!». Смішно так: вона така малюсінька, а він такий здоровезний і рухи в нього тоді такі ж незграбні були, як і тепер — то там щось зачепить, то там щось ногою копне.
У комсомол з першого разу не прийняли
У шостому класі пані Оксана навіть сиділа з Олегом Царьовим за третьою партою у ряді біля вікна.
— Ми з ним постійно сварилися, хто буде саме біля вікна сидіти, бо довкола десятої школи ялинки і там дуже багато білочок живе, тож ми хотіли за білочками дивитися, — усміхається, згадуючи шкільні роки, пані Оксана. — У школі він нікого не підставляв, не був підлизою чи «стукачем», навпаки, зневажав таких. Добре ставився до дівчат. Мене часто нині запитують: «Що він, справді такий дебіл?» Та ні, він був зовсім не дебіл. Медалістом не став, але вчився добре, особливо з математики, інформатики, фізики, хімії, брав участь у різних олімпіадах. А ще завжди стосовно всього мав свою власну думку. Через ту «свою точку зору», коли вступали в комсомол, його з першого разу навіть не прийняли.
Втім, про свою поведінку учень Тернопільської середньої школи № 10 Олег Царьов ніколи не шкодував. До слова, коли затівалися бійки, не втікав. Щоправда, пані Оксана не пригадує, з якої саме причини, але бійки за участю Царьова у школі траплялися.
У шкільні роки Олег Царьов також страшенно захоплювався творчістю Володимира Висоцького. У пані Олени були листівки із зображенням співака, а також його пам’ятника на могилі.
— Бачили б ви, як Царьов тішився, коли я подарувала йому ті фотокартки! — каже пані Оксана. — Судячи з того, що йому подобалося і як він поводився, можна сказати, що від природи він бунтівник, ось тільки не в те русло спрямував він свою енергію…
Без московських покровителів не обійшлося
Після закінчення школи Олег Царьов на зустріч випускників до Тернополя приїжджав тільки раз — через рік, у 1988 році.
— Приїжджав з якоюсь дівчинкою, казав, з майбутньою дружиною, — пригадує пані Оксана. — А ще похвалився, що вступив у Московський інженерно-фізичний інститут. Він без зайвих зусиль вступив би до нашого педінституту, але обрав Москву. Думаю, він спочатку тягнув розумом, а потім з’явилися й зв’язки. Очевидно, під час навчання у Москві у нього все й закрутилося. Після закінчення інституту він повернувся до Дніпропетровська і розпочав там власний бізнес, пов’язаний з комп’ютерною технікою, який все збільшувався. Охопити все хлібобулочне виробництво Дніпропетровської області і не одне підприємство інших галузей, як це згодом вдалося Царьову, і розвернутися на восьми гектарах маєтку після однокімнатної «хрущовки» зможе далеко не кожен. На мою думку, без московських покровителів не обійшлося. А гроші треба відпрацьовувати, ось він тепер і відпрацьовує.
«На Западє» він був лише «транзитом»…
— Знаєте, у мене є далекі родичі на Луганщині, тож можу сказати, що у людини, яка живе на сході, відповідні мізки, — ділиться пані Оксана своїми міркуваннями. — Царьов приїхав до нас з Дніпропетровська, потім була Росія. І знову Дніпропетровськ. У нього не залишилося нашого західного нічого. Він тут був «транзитом». Якось у програмі «Свобода слова» йому дорікнули: «Ви не були на Заході України, не знаєте, що це таке». «Я был на Западе, я там учился», — відповів тоді Царьов. Так, «на Западє» він був, просто не приїжджав сюди після того, як розвалився Союз, і не знає, як і чим тут люди живуть.
Оксана каже, що незважаючи на гарні шкільні спогади про нього, вона би хотіла, щоб він сів до в’язниці, бо розцінює його дії не інакше, як державну зраду. І якби могла з ним зустрітись, у чому жінка сумнівається, запитала б насамперед, як він докотився до такого життя, що його так ненавидять усі довкола?
