Нещодавно художник із Бережан Олег Шупляк розмістив на своїй сторінці у Фейсбуці два портрети Надії Савченко, написані олівцем. Гострий погляд, вперто стиснуті губи, запалі щоки. Чи випадково олівець митця надав рисам військової льотчиці схожість із французькою героїнею Жанною Д’Арк, зобразивши її на іншому малюнку в лицарських латах, із тризубом на грудях? – запитує журналіст “Номер один”.
– Я вважаю, що такі люди, як Надія, вартують, щоб художники писали їхні портрети. Хоча я взагалі-то не портретист, у мене свій стиль – двовзори, але я не міг не висловити своєї думки мовою мистецькою, образотворчою. Не настільки важливо реалістично намалювати портрет, важливіше знайти образ людини, героя, переосмислений художником. Можливо, вона трохи ідеалізована. Хоча щодо Наді Савченко не думаю, що вона ідеалізована, бо вона сама по собі високий ідеал, – твердо зазначає художник Олег Шупляк.
– А не плануєте продовжити тему і створити серію Героїв Небесної сотні?
– Я взагалі ніколи нічого не планую. У мене все відбувається спонтанно, залежно від настрою: що мене вражає, чим захоплююсь, над тим і працюю.
– Скільки років вам виповнилось, коли Ви вперше взяли пензлі чи олівці до рук?
– Дуже рано. Моя мати була самодіяльним художником, малювала на склі, я виріс у творчому середовищі і змалку малював в альбомах.
– Ви єдина дитина у родині?
– Ні, нас троє, маю ще старшого брата та молодшу сестру. Але ген творчості від мами отримав тільки я. Я от маю двоє дітей – сина і дочку, але малює лише син. Художник – це така професія, що не навчиш, це має бути від природи, передаватися з покоління в покоління. Принаймні я так вважаю.
– На початку творчого шляху Ви писали ікони.
– Був період у моїй творчості, коли я з великим натхненням і молитвою займався іконописом, розписував українські церкви та кафедральні собори. Мені це було цікаво, я вивчав технології, спробував застосувати релігійні сюжети в модерновому мистецтві. Це цікава сторінка мого життя, та вона вже перегорнута. Але я вичерпав себе: взяв усе, що міг, і віддав усе, що міг. Цей період тривав років десять, за цей час художник сам по собі змінюється. Крім того, я паралельно працював у кількох напрямках цього мистецтва: одна справа – писати ікони чи розписувати храми, інша – експериментальні роботи: їх іконами не назвеш, це станковий живопис. Такий собі синтез.
Варто зазначити, що за освітою пан Олег архітектор, закінчив Львівський політехнічний інститут. Відтак він бачить світ, так би мовити, у декількох вимірах. Не дивно, що коли на початку 1990-х побачив картини з подвійним змістом або, як їх ще називають, ілюзії чи метаморфози, і сам почав малювати. Але перетворює класичну, на перший погляд, роботу на такі собі ребуси, картину з подвійним змістом. От крізь фігурку пастушка раптом виникає-вимальовується портрет Тараса Шевченка, а із чортеняти з «Ночі перед Різдвом» хитро посміхається Микола Гоголь. А якого бурштинно-сонячного Ван Гога він створив! Перелік портретів-ілюзій можна продовжувати, адже за 20 років О. Шупляк написав понад 60 таких полотен.
Фантастично, але він навіть фотоетюди створює містичні, з подвійним змістом!
Та особливе захоплення викликає створена Олегом Шупляком шевченкіана. Як не згадати, що намальований саме ним логотип до 200-річчя Тараса Шевченка визнано найкращим з-поміж 208 ескізів, виконаних сотнею митців.
– Я не роблю з Шевченка ідола, він для мене – не ікона, а жива людина. Але він для мене і символ. У народу мусить бути символ. Це як Січ і козаки. Як би дехто не хотів його опорочити, тільки підноситься його значення. Так, у нас є інші видатні діячі – Іван Франко, Леся Українка, але саме Шевченко зумів передати суть народу: читаєш його і наче чуєш народну пісню, – ніби міркуючи вголос, зауважив художник.
