У нинішній війні із зовнішнім агресором Україні зовсім не потрібні внутрішні міжрелігійні протистояння. Це так. Та є речі, про які не можна мовчати: «русский мир» точково загніздився у Західній Україні. Не вірите – завітайте на екскурсію у Почаївську лавру, що у Тернопільській області. Відвідини Почаївської лаври, яка перебуває у підпорядкуванні Української православної церкви Московського патріархату, приголомшили й залишили неприємний осад. Замовчувати – це підтримувати агресора, пише ZIK.
Надмірний акцент та часте вживання слова «московський»
Почаївська лавра вражає своєю величчю і позолотою вже за кілька кілометрів. Духовна святиня українського народу вже багато років перебуває у підпорядкуванні Московського патріархату. Про те, які погляди сповідують отці та семінаристи Почаєва, почули київські та львівські журналісти, які побували на екскурсії в Лаврі.
…При вході у подвір’я Лаври нас зустрів привітний семінарист Духовної семінарії УПЦ (МП) Віталій, який, за попередньою домовленістю з організаторами та після офіційної оплати, погодився провести екскурсію святим місцем. А подивитися тут дійсно є на що. Краса та велич храмів невимовна. До трьох із п’яти впускають туристів. Найбільше приваблюють паломників Чудотворна ікона Почаївської Богоматері, відбиток стопи Божої Матері, з якого б’є джерело, та мощі святих Іова та Амфілохія.
Екскурсія відбувалася літературною українською мовою, але постійно напружували слух надмірний акцент та часте вживання слова «московський», що звучало досить нав’язливо. Коли журналісти поцікавилися, як же у Лаврі ставляться до вірних інших конферсій, семінарист Віталій розповів: приходити в храм і прикладатися до мощей святих можна усім, а от молитися за вірних інших конфесій православні отці відмовляються – записок за здоров’я та за упокій від них не приймають. На підтвердження своїх слів семінарист-екскурсовод розповів легенду: буцімто раніше ченці прийняли записки від одної жінки, а коли стали молитися, їх одяг та речі стали літати по келіях, і вони не могли зрозуміти, чому так відбувається. Тоді одному із монахів приснився сон, що діти, за яких вони здійснювали молитви, були вбиті в утробі матері.
Також, як пояснив Віталій, негоже молитися за відступників та розкольників, зокрема, греко-католиків, яких тут називають «уніатами». Загалом проповіді у Почаївській лаврі звучать українською мовою, богослужіння – церковнослов’янською. Разом із тим на ятках поблизу Лаври та в крамницях на території святині продають виключно російськомовні листівки, календарі, зображення святих з російськомовними підписами «Спаси, Господи». На території Лаври активно триває будівництво нового великого храму, який, як зауважував свого часу директор Львівської галереї мистецтв світлої пам’яті Борис Возницький, псує історико-архітектурний комплекс Лаври.
Під час екскурсії одна із київських журналісток поцікавилася, наскільки правильно вона вчиняє, коли хрещена у Московського патріархату зараз відвідує храм Київського патріархату і вважає себе вірною цієї церкви. На це молодий семінарист наче мав готову пораду: «Потрібно прийти до церкви (Московського патріархату, – ZIK) і покаятися».
Російський дух чітко виражений у Почаївській лаврі. Видаються не безпідставними думки деяких експертів, що в ситуації, якби ініціатива про передачу Почаївської лаври у власність УПЦ (МП), яка активно проштовхувалася за часів минулої влади, була позитивно завершена, вірних інших конфесій сьогодні б не впускали на поріг святині.
«Агресія Росії в Україну – кара Божа за Майдан»
Не обійшлося під час мандрівки Лаврою без обговорення політичної ситуації в Україні. Медійники поцікавилися, яке ставлення сповідують у Почаївській лаврі щодо нинішньої збройної агресії Росії проти України. На це семінарист Віталій відповів коротко: «Це кара Божа за те, що відбувалося в нашій державі». Відповідь приголомшила. Виявляється збройна агресія Росії в Україну – це кара за мирний Майдан! Тут же семінарист розповів легенду про те, що нібито під час подій Майдану одному зі священиків приснився «святий Ніколай», який повідомив, що прокляті всі, хто стояв на Майдані та їх нащадки до четвертого покоління. Таку позицію Московського патріархату щодо учасників Майдану раніше озвучив отець Андрій Ткачов. Зараз це ретранслюють у Почаєві – монахи та семінаристи! А їх тут не мало – майже триста монахів та близько 150 семінаристів, які прислуговують та допомагають Лаврі. Загалом увесь комплекс Лаври займає близько 20 га землі.
На запитання журналістки про те, чи звучать політичні теми під час проповідей у Лаврі, семінарист відповів несподівано: «Ваше запитання від лукавого!».
Під час екскурсії акцентувалася увага на благодійності московських царів, натомість не звучало інформації про щедрість багатих українців, які вкладали гроші у святиню, аби залишити нащадкам доказ своєї релігійності.
Відвідини Почаївської лаври залишили неприємний осад не лише у мене – галичанки та греко-католички, а й у колег з київських ЗМІ. Журналісти відзначили: якщо раніше не надавали особливого значення, до якої церкви піти помолитися – Москоського чи Київського патріархату, то після збройного втручання Росії в Україну з’явилася внутрішні відраза й спротив до Московського патріархату, який підтримує дії Кремля.
«Отці Почаївської лаври мають задуматися, в яких координатах живуть»
Ситуацію у Почаєві журналіст IA ZIK попросила прокоментувати релігієзнавця Андрія Юраша. Розмова відбулася за два дні до відходу у вічність глави УПЦ (МП) митрополита Володимира.
– Пане Андрію, чому монахи, семінаристи Почаївської лаври, які кормляться з української землі, доносять радикальні антиукраїнські ідеї, що виходять з Москви?
– Це питання виникло, на жаль, давно – ще до початку незалежності України, але в теперішніх політичних обставинах стало дуже яскравим.
Річ у тому, що керівництво тоді ще українського екзархату Російської православної церкви було свідоме того, яке становище і значення має Почаївська лавра для українського православ’я. І там культивувалася одна з найконсервативніших ідеологічних позицій. Це включало два компоненти – заселення до Почаївської лаври етнічно неукраїнських монахів або ж українських, але перевірених, які однозначно є прихильниками ідеології, яка зараз називається «русский мир». Ця ідеологія багато років відверто задекларована патріархом Кирилом і в неї є послідовники в певних контекстах в Україні.
Почаївська лавра є одним із ідеологічних форпостів цієї культури та свідомості.
– Як вплинути на цю ситуацію, як це змінити?
– І я не думаю, що це дуже легко змінити. Як можна впливати?! Напевно, тільки громадською думкою, впливом того середовища, в якому функціонує Почаївська лавра. Це має бути щоденна демонстрація того, що саме ця ідеологія, форма релігійної експресії, яку пропонують у Почаївській лаврі, не є притаманна цьому регіону, в цілому Україні. Це є своєрідне гето, резервація.
Будь-який психолог, історик, аналітик, експерт скаже, що від гето страждають у першу чергу ті, хто себе добровільно в нього заключає, а не ті, хто живе навколо цього гето. Це є свідоме самообмеження, самовиключення із того суспільного контексту, який є набагато багатшим, гарнішим.
Зараз керівництво Української православної церкви, в юрисдикції якого перебуває Почаївська лавра, не поділяє цієї свідомості. І якщо до цього підійти суто раціонально і логічно, то нинішня війна в Україні – це кара Божа для кого? Хто страждає найбільше зараз у цій ситуації? Страждають жителі крайніх східних регіонів, де свідомість, яку у формі гето експериментують в Почаєві, є дуже поширеною. Якщо розмірковувати і продовжувати такі категорії – то це кара Божа для них, для тих, хто є апологетом, адептом, послідовником, проповідником «русского мира». Це ж у їхньому домі зараз вибухають бомби, їхні будинки руйнуються.
Звичайно, гинуть різні люди, війна не може бути доброю до жодної зі сторін. Але якщо взяти український контекст, то це кара Божа для тих, хто вперто відмовляється себе знайти в теперішніх суспільних, політичних і цивілізаційних реаліях. Абсолютна більшість українців вже давно визначилися – їх вибір за Європою. І православ’я не є тим компонентом, який суперечить Європі. Болгарія, Румунія, Греція – ці країни вже є членами ЄС і там є абсолютна православна більшість. Православні Сербія, Чорногорія, Македонія також прагнуть вступити в ЄС.
Тому оця концепція, яку хтось намагається пропагувати із Почаєва, насправді, це тільки ретрансляція ідей з Москви чи з інших ідеологічних центрів – частково з Донецька, Одеси, із певних замкнутих братств Києва. Це не має нічого спільного із концепцією релігії. Це є більше політична ідеологічна візія, ніж релігійна. Цього не хочуть прийняти в Почаєві і самі з себе роблять добровільних вигнанців і опудала, принижуючи ніби когось іншого, а насправді відділяючи себе.
– Пане Андрію, окрім громадського осуду, які ще форми впливу на нинішніх орендарів Почаївської лаври можна застосовувати? Зокрема, Тернопільська облрада нещодавно звернуласядо прем’єра Арсенія Яценюка щодо повернення Лаври державі. Чи дієвий такий шлях?
– Тернопільська облрада вже не раз приймала рішення щодо Почаївської лаври. Тернопільські депутати, які виражають дух і волю своєї громади підкреслювали багато разів, що така ситуація є неприйнятною для Галичини.
Україна живе у європейській системі координат, і з цього ми повинні виходити. Європейські цінності не дозволяють насильства над будь-ким і над будь-якою ідеологією. В Європі чи в Америці можуть жити максимально консервативні групи і ніхто не має права їх утискати. Застосування насильства породить протилежне насильство і збурить громадську думку, дасть підстави за кордоном говорити про насильство в Україні.
Тут один шлях – еволюційний, поступового, щоденного переконування. Мені видається, головна роль тут буде належати Українській православній церкві, у юрисдикції якої перебуває Лавра. В УПЦ відбуваються суттєві процеси – триває українізація. Є спротив, є старша ієрархія – тернопільський митрополит Сергій і митрополит Володимир – настоятель Почаївської лаври – належать до старшого покоління, яке виховалося ще в СРСР, яке не хоче та не може, з певних причин, прийняти нові ідеологічні загальноукраїнські візії, тому вони це підтримують їх. Але рух церкви в цілому є в проукраїнському об’єднавчому напрямі.
Це питання треба ставити перед керівництвом церкви. Потрібно, щоб тернопільські депутати утворили групу, яка б ішла на прийом до глави церкви, розказувала, що відбувається.
Почаївська лавра має ще один суб’єктивний імпульс для культивування своєї гордині. Теперішній тимчасовий глава церкви – місцеблюститель митрополичого престолу у Києві митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій є вихованцем Почаївської лаври. Він постійно підтримував і благословляв найконсервативніші вияви і був з монахами в усіх їх проявах. Ставши главою церкви, він, очевидно, закриває очі на ці всі прояви.
Потрібно, щоби кожного дня громадськість повідомляла церкві про кожен такий випадок. Щоб кожен день була група, яка приходить, просить і переконує: «Отці, семінаристи, браття, митрополит Володимир – ви не можете далі так жити, адже ви живете в Україні!». Оці щоденні приходи до Почаївської лаври та відповідні звернення до церковного керівництва, вони б, якщо не змінили радикально ситуацію, то примусили б задуматися братію над тим, в якій системі координат вона живе.
