Народний депутат від Тернополя, військовослужбовець ЗСУ Тарас Пастух в студії Громадського розповів про ситуацію в Дебальцевому, Мінські перемовини, мобілізацію та заплановану зустріч з президентом України.
Про Дебальцеве
Буквально останніх два місяці, особливо інтенсивно починаючи з Різдвяних свят місто поливали «Градами» та мінами. Те, що відбулося у Краматорську, викликало певний шок у всіх, не тільки мешканців міста. А люди з Дебальцевого це бачать вже два місяці, для них це велика трагедія і вони вже почали до цього звикати. Очевидно, що це робиться для того, щоб мешканці залишали свої домівки, і відкрити місто для того, щоб можна було важкою технікою проходити на наші позиції.
Коли вже це відбулося, почали йти широкомасштабні танкові атаки з залученням важкої артилерії по наших блокпостах. Коли вони побачили, що блокпости витримують і не один з них не здається, не дивлячись на втрату техніки та загиблих і поранених , хлопці стоять на своїх позиціях. І тоді противник почав завдавати ударів, щоб відрізати дорогу.
Як може бути все під контролем, якщо ми втратили Вуглегірськ? Якщо в нас немає населеного пункту Нікішиного або Рідкодубу? Все під контролем буде тоді, коли ми вийдемо на кордон і розмежуємо його з Росією.
Про розмову з президентом
Ситуація в Дебальцевому – це не розмова для кулуарів, тим більше, з президентом. Нам вдалося з моїм колегою з фракції Павлом Кишкарем та з людиною, що переймається долею 128-ої бригади, паном Балогою – тому що він сам з Закарпаття, а його родич служить у нас в роті звичайним рядовим – власне ми троє підійшли до президента і домовились про зустріч.
Про Мінські перемовини
Я прихильник того, щоб всі потиснули руки та розійшлися по домівках. Але я людина, що кожного дня бачить, як розвиваються події, тобто реаліст, тому якщо ти хочеш миру – активніше готуйся до війни.
Про мобілізацію
Я хочу, щоб наші люди зрозуміли, що нас почнуть боятися і поважати тільки тоді, коли зрозуміють, що ми сильна нація, що кожен з українців – це боєць, що в будь-яку годину може взяти зброю і стати на захист власної домівки, а не тікати з країни від мобілізації.
