Чим сьогодні є українське кіно? Можливо, зарано відповідати на таке питання, але факт у тому, що воно дійсно є. І це важливо. Принаймні, ми можемо назвати українських режисерів та їх стрічки, до того ж, пишатися ними. Показово, що останні фільми вітчизняного виробництва – історичні, окрім цього – патріотичні. Вони мають успіх, бо мають свого глядача. Згадаймо аншлаг, викликаний стрічкою «Той, хто пройшов крізь вогонь» Михайла Іллєнка, чи «Поводир» Олеся Саніна, чи «Сильніше, ніж зброя» студії «Babylon’13». І радує, що в списку «Українські фільми, за які не соромно» крапка не ставиться.
Черговим успіхом ознаменувалася документалка «Добровольці Божої Чоти» Леоніда Кантера. Мабуть, після його роботи «Із табуретом через Гімалаї», ніхто не сумнівався в його режисерському таланті. А тепер не викликає сумнів і той факт, що ця людина – патріот. Не можу сказати, чи думав він над тим, що його стрічка стане потужною інформаційною зброєю, але вона-таки стала…
На перший погляд може здатися, що «Добровольці Божої Чоти» – це про «Правий сектор» і кіборгів Донецького аеропорту. Але до глядача стрічка доносить дещо більше, ніж знання про організацію добровольчого корпусу та історію героїчного оборони аеропорту. Проста істина: війна – це те, що дійсно відбувається саме тут і саме зараз. І саме з нами. З кожним. Озирніться за своє плече – і побачте хлопців, які прикривають нас. Фільм «струшує» тих, кого поглинула буденність. Нагадує, завдяки кому ми щоранку прокидаємося і їдемо на роботу, готуємо вечерю…
Головні герої фільму – це ще й справжні герої нашої сучасності. Виховані на високих ідеалах, маючи в своєму арсеналі лише чисті думки, сильні моральні принципи, твердість духу та характеру, вони дійсно знають, чому, за що і навіщо ризикують життям. Це ті люди, які є авангардом українського суспільства. І до тих, хто досі не розумів значення патріотичного виховання молоді, особливо ж – на ідеях українського націоналізму, нарешті має стати ясно, навіщо «націоналісти» проводять свої табори для юнаків та дівчат.
Не берусь ідеалізувати кожного, хто перебуває на лінії фронту, але ні про кого з них сказати погано просто неможливо. Бо вони – ті лицарі честі, що воюють за конкретну ціль: визволити Україну, знищивши історичного агресора – Московську імперію чи то Російську Федерацію. Бо вони завжди були готові до цього: рано чи пізно, але незалежна і успішна Україна неможлива, поки «великий сусід» розкриває свою пащу.
Якщо ж ми хочемо реформ, то що стосується ЗСУ, здається, все стає зрозумілим. Ще рік тому українським військовим був той, хто прийшов за орденами, грошима, впливом, суспільним становищем чи просто випадкова людина. Зараз же, на прикладі добровольців, ми бачимо, що їх мотивація – це їхні переконання.
«Добровольці Божої Чоти» – фільм, що дає сили вірити в перемогу. Це потужна зброя в інформаційній війні. Давно відомо, що слово ранить куди сильніше, ніж куля. І ця стрічка дійсно лишає глибокий слід у свідомості, формуючи єдину правильну думку: ми даємо відсіч, ми вистоїмо і переможемо. Бо відступати – це не по-нашому. Тільки вперед, чого б нам це не коштувало.
