Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібранийЧлен фракції Об’єднання «Самопоміч», доброволець 128-ї бригади Збройних сил України Тарас Пастух, що зараз перебуває в районі Дебальцево, звернувся до Головнокомандувача щодо ситуації на передовій.
Проблеми, на яких наголошує депутат, – це нерозуміння бійцями стану «перемир’я», під час якого країна несе втрати; нещільна лінія оборони; брак озброєння та несправність військової техніки.
«За час перемир’я Україна втратила понад 500 кв км своєї території та більше 200 загиблих українських військових і представників добровольчих батальйонів. І ця тенденція загострюється», – зазначає він.
На переконання депутата, щоб переломити ситуацію, потрібно ввести офіцерів бойових підрозділів, які перебувають на передовій, до Генерального штабу та пришвидшити призначення на керівні посади офіцерів з бойовим досвідом.
«Це дозволить оперативно вирішувати проблеми, розуміти ситуацію, яка змінюється кілька разів на годину, оперативно приймати рішення, уникнути зайвих жертв», – наполягає Тарас Пастух.
Щодо введення воєнного стану – на думку депутата, це дасть змогу сконцентрувати ресурси країни на забезпеченні перемоги. Зокрема обмежити використання ЗМІ для ворожої пропаганди, забезпечити охорону важливих об’єктів та розпочати реальну підготовку населення до можливих воєнних дій.
Повний текст листа:
“Першого лютого цього року було оприлюднено мій лист до членів фракції “Самопомочі”, де я просив своїх колег спробувати в черговий раз донести до Головнокомандувача критичність ситуації на фронті. Лист було оприлюднено окремими моїми колегами, що викликало широкий резонанс, звинувачування і навішування ярликів. Тому вважаю за необхідне пояснити причину появи цього звернення.
Волею долі та мого власного вибору я став добровольцем Української армії і зараз є на фронті. Волею людей я є Народним депутатом України. Перебуваю тут, щоб захистити нашу землю і нашу Українську державу, бо без цього все інше не варте уваги. Але й я тут також у якості представник народу, щоб люди мали можливість отримувати об’єктивну інформацію. Моє завдання полягає і в тому, щоб інформувати владу, щоб вона діяла правильно і виважено, оскільки йдеться про безпеку держави і життя людей.
Більше двох місяців, я намагався використати весь свій депутатський вплив для того, щоб донести до Президента та Генштабу інформацію про реальний стан речей. Протягом цих двох місяців у Президента не знайшлося часу, щоб зустрітися з військовими і оперативно вирішити проблеми, від яких залежить саме існування Української держави. Лист від першого лютого до своїх колег по фракції був однією з останніх таких спроб.
Те, що я зараз пишу не є секретною інформацією – це знають всі, вороги та друзі, але це не хочуть бачити ті, кому це насправді найбільше потрібно для планування дій.
Назву лише кілька головних проблем.
Перше – це морально-фізичний стан військових. Деякі з яких більше ніж півроку перебувають у зоні бойових дій без чіткого командування, розуміння, що відбувається і за що вони повинні помирати у час так званого “перемир’я”. Фізичне виснаження є в тому числі наслідком непрофесійного використання військових з’єднань, зокрема надмірної розпорошеності. Наприклад, мотострілецька бригада згідно правил забезпечення оборони може більш менш ефективно обороняти фронт довжиною максимум у 30 км. (Для прикладу можна почитати про норми тут http://goo.gl/NbTx2p) Оптимальна довжина фронту – 15 км. В той же час, нам, у багатьох випадках, доводиться тримати фронт у більш ніж сотню км. При цьому більшість військових частин не забезпечені на належному рівні озброєнням, хоча ця зброя є в країні. Її використовують для піару політиків, проте її бракує на фронті.
По-друге, внаслідок постійних обстрілів значна частина наявної бойової техніки потребує ремонту або заміни. Цього не відбувається через зайву забюрократизованість. Таким чином, складається ситуація, коли українським військовим фактично голими руками, лише стрілецькою зброєю доводиться зупиняти танкові атаки. Тільки особиста мужність і незламність тримає фронт. Незважаючи на спроби неодноразово донести ці та інші проблеми, про які не маю змоги говорити відкрито, досі не отримано жодної реакції.
Наслідком непрофесіоналізму вищого військового командування, ми вже мали кілька загрозливих ситуацій, коли з великими зусиллями нам доводилося відвойовувати наші ж втрачені позиції, як це було у Вуглегірську. Нагадаю, за час перемир’я Україна втратила більше 500 кв км своєї території та більше 200 загиблих українських військових і представників добровольчих батальйонів. За умови збереження зневажливого ставлення з боку політичного керівництва до армії ця тенденція посилюватиметься.
Щодо ситуації навколо Дебальцево. Мої побоювання щодо оборони і можливостей української армії були перекриті купою переможних реляцій. Разом з тим ті ж автори, наприклад Юрій Бутусов, вже 3 лютого чомусь заговорили про загострення ситуації навколо Дебальцево і потребу прийняття швидких рішень. У штаб-квартирі НАТО 3 лютого також заявили про очікування різкого погіршення ситуації і розширення участі Росії, що може мати дуже негативні наслідки для української сторони. У США знову заговорили про потребу надання летальної зброї Україні. І тільки українське керівництво продовжує висловлювати хвалебні реляції, замість вжиття негайних заходів для посилення обороноздатності країни.
З приводу звинувачень у роботі на розхитування ситуації. У мене є риторичне кілька риторичних запитань. Хто приніс більшої шкоди, рядовий Тарас Пастух, який звернув увагу на реальну проблему армії, котра потребує негайного вирішення, чи начальник Генштабу Муженко, котрий заявив, що українські війська не стикаються з масовою участю у боях військ РФ? Тепер заяву Муженка цитує кожен російський сайт, а російські дипломати задоволено потирають руки. Друге, що буде з країною, якщо через перевагу у наступальних засобів та через пасивність української сторони, ворог прорве оборону і кого тоді назвуть панікером та зрадником? Хто тоді буде захищати країну?
Зрада буває активною і пасивною, Активна – це пряма зрада інтересів держави. Пасивна – це злочинна бездіяльність, доведення армії та суспільства до повної деморалізації, коли вони легко можуть стати здобиччю ворога. Саме такими виглядають сьогодні дії вищого військового командування.
Насамкінець хочеться нагадати диванним стратегам, політикам і всім українцям події 1918 року, коли політичне керівництво бездіяльністю фактично знищило українське військо і захищати Київ довелося необстріляні студентам, більшість яких загинули під Крутами 29 січня. Сьогодні ці події можуть повторитися тільки у більших масштабах. Тому проблемі краще запобігти, ніж вирішувати її більшою кров’ю.
Моє звернення до Головнокомандувача країни – прошу вас почути інформацію та пропозиції тих, хто безпосередньо на передовій. Вважаю, що сьогодні потрібно негайно:
1. Ввести офіцерів бойових підрозділів, які перебувають на передовій щонайменше до Штабу керівництва АТО, а бажано – до Генерального штабу. Це дозволить оперативно вирішувати проблеми, розуміти ситуацію, яка змінюється кілька разів на годину, оперативно приймати рішення, уникнути зайвих жертв.
2. Пришвидшити призначення на керівні посади офіцерів з бойовим досвідом і наділити їх повноваженнями для ведення маневреної оборони, бо тільки так можна протидіяти більш сильному супротивнику;
3. Запровадити воєнний стан і сконцентрувати ресурси країни на тому, щоб забезпечити перемогу Української держави, зокрема обмежити використання ЗМІ для ведення активної ворожої пропаганди, забезпечити охорону важливих об’єктів, розпочати реальну підготовку населення до можливих воєнних дій.
І на завершення нагадаю критиканам, які лякають економічними втратами від воєнного стану одну фразу Степана Бандери: “Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний”.
Якщо не боротися, то у нас заберуть і хліб і свободу.
