27 січня 1945 р. радянські війська увійшли в Аушвіц-Освенцім. Ця подія стала добрим грунтом для творення міфів. Думаю, саме час спростувати кілька з них на основі наукових досліджень.
Рятували чи вбивали?
Із 1942 р. британські спецслужби розшифровували радіопереговори між концтаборами та штаб-квартирою СС у Берліні. Повідомлялося про смертні випадки, більшість з яких були наслідком хвороб та епідемій, були й жертви смертних вироків, але немає жодної згадки про газові камери навіть в Освенцімі.
У вересні 1944 р. в таборі побували представники міжнародного «Червоного хреста», які у звіті зазначали, що британська агентура нічого не чула і не має достовірних даних про газові камери. І зовсім неймовірним видається те, що в’язнів… звільняли. В 1942 р. було випущено 978 осіб, в 1944-му чимало єврейок вийшли на свободу за наполяганням німецького магната Шіндлера.
Як зазначають дослідники, більшість в’язнів табору помирали від епідемій, особливо від висипного тифу. Для складування померлих збудували надземні та підземні морги, для спалювання — крематорії. Творці міфу про геноцид перетворили морги в газові камери, а крематорії (для спалювання заражених тіл) — для спалювання отруєних газом, місця для сортування на працездатних і слабких — на сортувальні пункти для газових камер. Швейцарський дослідник Юрген Граф вказує на те, що в крематоріях Освенціма неможливо було спалити кількість тіл, згадуваних у літературі: 4756 трупів у день, адже тоді продуктивність крематоріїв в Освенцімі повинна була би бути в 4-5 рази вищою, ніж у сучасних, що нереально.
Важливо зауважити, що для боротьби з висипним тифом разом з іншими засобами для дезінфекції використовували газ «Циклон Б», який містив синильну кислоту, з якої міфотворці зробили засіб знищення. Пік епідемії припав на літо–початок осені 1942 р. Жертви були й серед есесівців. 23 грудня управління СС в Оранієнбурзі лікарям і начальникам таборів циркуляром наказувало негайно знизити смертність. Юрген Граф вказує, що «Циклоном Б» продезінфікували одяг близько 25 мільйонів людей, завдяки чому сотні тисяч не померли від хвороб.
Західні союзники звинувачували німців у тому, що вони погано годували в’язнів. Проте при визволенні в 1945 році, окрім мертвих тіл і живих-скелетів, було чимало в’язнів із нормальною вагою — це добре видно у радянському фільмі, знятому під час цього.
Більше вигадок, ніж правди
Юрист Вільгельм Штегліх написав працю «Міф про Освенцім», де аргументовано доводить, що існування газових камер і систематичне знищення євреїв — міф. Крім того, твердить про фальсифікацію освенцімського судового процесу. Наголошує на тому, що свідки вбивств газом, зокрема в Освенцімі, часто змінювали покази, твердили про неймовірне. Наприклад, що люди, котрі прибирали тіла, працювали без протигазів зразу після відкриття камер, або про те, що вісім тисяч осіб розміщувалося в камері площею 210 квадратних метрів. Навіть Елі Візель, в’язень Освенціма з квітня 1944 по січень 1945 рр., автор різних небилиць, за які був удостоєний медалі за розуміння і примирення між народами, нічого не згадує про газові камери. Більшість свідків брехали, і цьому є своє пояснення — гнів і ненависть до мучителів. Але жодного свідка не звинуватили в поданні неправдивих свідчень!
Можна зрозуміти, чому творці міфів про газові камери перетворили Освенцім у головне місце знищення, — це був найбільший табір, з якого транспортували в’язнів, велика частина яких помирала від епідемій.
А ось ще цікавий факт — 2 лютого 1945 р. газета «Правда» інформувала про газові камери, писала про те, де вони розташовувалися. Але тоді їх локація була іншою, ніж та, куди їх пізніше «приписали». Очевидно, союзники по антигітлерівській коаліції дали вказівки про місце газових камер, але не уточнили їх дислокації. Потім польські комуністи намагалися скорегувати свідчення про те, де саме були газові камери.
Ярослав ДЗІСЯК,
кандидат історичних наук. м. Чортків.
«Вільне життя плюс», №8 (15640) від 30.01.2015 р.
