Сьогодні, 20 січня, виповнюється 354 роки одному з найстаріших вищих навчальних закладів Східної Європи й одному з найпопулярніших університетів України.
Створенню університету у Львові передувала майже вісімдесятирічна історія становлення академічного середовища на теренах Галичини. Ще 1586 року антіохійський патріархЙоаким V Доу благословив діяльністьЛьвівського Свято-Успенського братства, при якому була заснована школа –предтеча Університету. Тут вивчали церковнослов’янську, грецьку, латинську тапольську мови, математику, граматику, риторику, астрономію, філософію та іншідисципліни. Уже 1593 року на зібранні провінційної конґреґації князь Ян Сємонпроголосив, що готовий закласти у Львові академію.
Утім, до середини ХVІІ ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Якзазначають історики, шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром.
Надія на університет у Львові прийшла разом із орденом Єзуїтів, осередок якого з’явився тут ще наприкінці ХVІ ст. 1608 року єзуїти відкрили тут свою середню школу-колегію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра й доктора. Саме дату 20 січня прийнято вважати офіційним днем заснування Університету у Львові.
Відтоді минуло 354 роки. Змінювався політичний статус Галичини, специфіка викладання, вагомість і навіть назва самого Університету у Львові. Багаторічну історію Університету творили науковці багатьох національностей і різних культурних традицій. Однак він мав стати національним, українським.
Неодноразово Університет у Львові закривали й реорганізовували, проте, незважаючи на всі труднощі, вищий навчальний заклад завжди відроджувався і з новою силою ставав рушієм суспільно-політичних змін регіону й інтелектуальним середовищем справжніх науковців, які своєю працею вже понад три століття збагачують українську та світову науку в різних сферах життя.
Академічна спільнота Університету завжди усвідомлювала історичну та суспільну місію нашої alma mater як каталізатора суспільних, освітніх і наукових звершень: у ХVIII-XIX столітті студенти Університету обстоювали своє право на українську ідентичність, були активними учасниками революції 1848 року за демократичні реформи у Польщі, творили українське наукове середовище в межах існування таємного університету (1921-1925 рр.), берегли українськість у часи радянських репресій і стали одними з перших, хто заявив про право на незалежну Українську державу під час Революції на граніті 1990 року.
Будучи активними учасниками Помаранчевій революції 2004-го і Революції Гідності 2014 року, академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка безперервно утверджувала своє право на життя, освіту й науку у Вільній, Незалежній Українській державі.
Сьогодні Львівський університет – велика академічна родина, яка об’єднує 36 тисяч студентів, аспірантів, викладачів, науковців і працівників. Завдяки нашій спільній праці Університет став середовищем існування інтелектуальної еліти, сформованої на багатовікових академічних цінностях, яка прагне зробити світ гармонійним, досконалим і справедливим.
У всі часи у Львівському університеті були зосереджені найкращі наукові сили, які відкривали молодим людям таємниці фундаментальних знань, генерували новаторські ідеї. Це – талановиті вчені, відомі політики, культурні та громадські діячі, які своєю працею, науковими досягненнями прославили наш Університет і Україну на весь світ.
Секретом успіху Львівського Університету були й залишаються його студенти, які своєю працею й активністю продовжують помножувати багатовікові надбання нашої alma mater.
