На сторінках газет та інших видань ми часто читаємо про національно-визвольний рух українського народу, про більшовицький терор, про ті злодіяння, що творились під керівництвом комуністичної партії. Сьогодні, коли ми маємо доступ до енкаведистсько-кадебістських архівів, дізнаємося про той жахливий більшовицький геноцид, що його витерпів і пережив наш народ.
Згадаймо, що творилось після так званого визволення Західної України. Руйнувались церкви, костели, їх перетворювали на склади, клуби і т. ін. Руйнували хрести, каплички, які були в селі, на полі і навіть на цвинтарі.
Згадаймо, що творилося в перші роки колективізації. У селян забирали все: сільськогосподарський інвентар, худобу, розбирали будівлі і навіть огорожу. Силоміць примушували записуватися в колгоспи, а родини “куркулів”, неблагополучні сім’ї вивозили в Сибір.
А як боролися проти тих, хто воював за Україну, за її незалежність! В архівних документах, які друкувалися свого часу в газеті “Свобода”, говорилося: “Розгул енкаведистів був ніким не контрольований. Безкарне свавілля брало верх. Каральні акції здійснювалися не тільки проти окремих громадян, а й проти цілих сіл. Спалювали будівлі, вбивали людей, часто таких, що не мали нічого спільного з підпіллям ОУН і учасниками боротьби.
Так, 21 жовтня 1944 р. в с. Кривеньке прибула група енкаведистів для виселення сімей членів ОУН і учасників УПА. Задумане не вдалося здійснити. Боївка ОУН, що знаходилась в селі, напала на ворожу групу і вигнала її з села, вбивши трьох і поранивши, кількох осіб з її складу.
22 жовтня 1944 р. для розправи з непокірним селом була здійснена каральна експедиція, яка в архівних документах носить назву “Акция по изъятию бандитских елементов”.
З Чорткова в село прибула рота з 60 солдатів на чолі з майором Полянським і представником НКВС молодшим лейтенантом Молдавановим. Разом з ними прибули начальник Пробіжнянського відділу НКВС Костін і начальник НКДБ Беляєв зі своїми підлеглими.
При проведенні операції, як доповідав секретар Пробіжнянського РК КП (б) України Шинкаренко, була допущена “політична помилка”.
Як констатується в інформації відділу ЦК КП (б) У, перебуваючи у нетверезому стані, солдати, виконуючи наказ свого командира, вчинили дикий розгром села. Було вбито 10 ні в чому не винних селян віком від 60 до 80 років, спалено 45 (за доповідною запискою, а фактично – 62) будинків з господарськими будівлями, домашнім майном, великою кількістю намолоченого хліба.
Серед розстріляних 5 осіб були членами сімей червоноармійців. Це 65-літній В.Капустяник з 60-літньою дружиною, І.Паламар, І.Остапчук, А. Савуляк, П.Кійовський.
Із спалених обійсть – 20 господарств фронтовиків.
У згаданій інформації говориться, що присутні при розстрілі і підпалі начальники різних відділів НКВС та НКДБ разом з військовим комісаром Кондрашкіним були свідками і пасивними спостерігачами, коли їх підлеглі вчиняли цю страшну оргію.
Помічник уповноваженого з оперативної частини районного відділу НКДБ Литвяк особисто розстріляв двох старих людей і дав команду спалити їхні хати. Інший уповноважений райвідділу НКВС Смірнов також розстріляв власноруч старого діда. Начальник паспортного столу Фірсов забирав горілку в громадян, напився так, що був, як написано, “мертвецки пьян”.
Палили обійстя й офіцери районного райвійськкомату. Усі грабіжники, офіцери і солдати, ганялися за птицею, стріляли гусей, займалися мародерством.
Майор Полянський мав намір спалити село. Учасники розправи над людьми поголовно були п’яні, били господарів, які не давали палити свої будівлі, били жінок, дітей, старих.
А як велася ідеологічна робота вже в недавній час. Нас виховували в дусі інтернаціоналізму, а націоналізм – це було щось вороже. Нас вчили, як вести боротьбу проти українських буржуазних націоналістів. Старались давати привілеї російській мові. У школах впроваджувалися дні “русского языка”, примушували політ інформації проводити, на російській мові.
Дуже потужно працював державний атеїзм, який знищив не тільки храми, а й духовність. Перед релігійними святами райком партії збирав актив і давав інструктаж, як повинні себе вести, що робити під час релігійних свят керівники установ.
З райкому партії по селах направляли уповноважених, які разом з активом повинні були вести контроль хто відвідує церкву, чи не ходять учні з вертепом, колядами. Робилося все, щоб молодь, особливо діти, була поза церквою. На час релігійних свят зобов’язували проводити різні заходи: спортивні змагання, роботу гуртків, збір металобрухту, макулатури і ін. На Великдень в церкві відправа (церква знаходиться поруч зі школою), а ми, вчителі, під керівництвом директора школи проводимо в порядок спортмайданчик, впорядковуємо бігові доріжки, вантажимо на трактор землю. З яким презирством, а може, зі співчуттям дивилися на нас люди! Квартири вчителів перевірялися, чи, бува, там не висять ікони. Ті, що працювали в школах, активісти не мали права відвідувати церкву, хрестити дітей, брати шлюб, хоронити зі священиком.
Люди старшого віку про все це добре пам’ятають. На жаль, є такі, як П.Симоненко та йому подібні, які забувають про ті жахливі сторінки нашої історії, стараються виправдати ці діяння.
У лавах УПА з Кривенького загинуло 40 осіб, у 1941 році закатовані в Уманській і Чортківській тюрмах, а також загинуло в українській дивізії “Галичина” – 12 сільчан, 66 полягло на фронтах Другої світової війни, 22 “неблагополучні” родини виселені на Далекий Схід, у Сибір, Казахстан. Усе це діялося й в інших селах. Такою дорогою ціною ми заплатили за нашу незалежність.
Сучасним молодим людям слід задуматися, хто ці борці, чому і за що в розквіті свого життя вони пішли з нього? Яку силу духу потрібно мати, щоб в нестатках, бідності та злиднях піднятися до таких висот національної свідомості! Задуматись, порівняти і спитати себе: а що я роблю тепер як син свого народу, щоб розбудувати Українську державу, яку маємо? Потрібно виховуватися на патріотизмі своїх батьків. Це наша історія, забута і страшна, але наша. Ми і майбутні покоління повинні її знати, коли хочемо ввійти в число цивілізованих народів світу.
Павло ШМАТА, с. Кривеньке
Золота Пектораль.
