З нагоди Дня Збройних Сил України в обласній філармонії зібралися військовослужбовці та їх сім’ї, родини загиблих на Сході героїв, волонтери, військові ліцеїсти, представники влади, громадськості та духовенства.
Професійне свято нашої армії ми відзначаємо з 1993 року. Та, мабуть, ще ніколи ця дата не була настільки особливою, болючою і важливою для українців, як сьогодні.
– Цьогоріч День Збройних Сил України відзначається в особливих умовах, адже на східних теренах країни тривають військові дії, – каже заступник голови Тернопільської ОДА Леонід Бицюра. – Ці події українці мають пам’ятати, шанувати кожне життя, покладене на вівтар свободи і незалежності, кожну краплю крові українських військових, пролиту на полі бою.
Уперше за 23 роки незалежності українці вітають військових без зайвого пафосу та ура-патріотизму, щиро, зі сльозами на очах і проханням: повертайтесь живими.
– Це в жодному разі не святкування, а відзначення Дня Збройних сил України, – запевняє тимчасово виконуючий обов’язки військового комісара Тернопільського обласного військкомату підполковник Андрій Миськів. – Упродовж останніх місяців в антитерористичній операції виборюючи цілісність України полягло 19 кращих синів Тернопільщини. Ми низько схиляємо голови перед подвигом тих, хто мужньо захищав українську землю ціною власного життя.
Одинадцять сімей загиблих у зоні АТО змогли прийти на урочистості. Матері, батьки, сестри, брати, дружини… У жалобному одязі і з невимовною тугою в очах. З любов’ю вони розповідають про своїх найдорожчих чоловіків, які загинули в боротьбі за Україну, і просять лиш одне, щоб про них не забували.
– Я втратила найдорожче, що можна було втратити, – каже Зінаїда Чабан, матір Андрія Чабана, який загинув у липні. – Сина уже не повернеш. Я не чекаю від держави значної підтримки – вона чим зможе, тим поможе. Головне, щоб його ніколи не забули і пам’ятали, що він загинув за Україну. Він вірив у перемогу, вірив у наш народ. Для нас дуже важливо зустрітися сьогодні всім разом, поговорити, почути слова вдячності і підтримки.
Пані Зінаїда розповідає, що Андрій вірив у перемогу України, у те, що наша армія зможе здолати ворога.
– Його група перша ввійшла в Слов’янськ – вони підіймали над цим містом український прапор, в Дзержинськ, а у Первомайську він загинув, – згадує жінка. – Андрія посмертно нагородили орденом «За мужність». Хочеться, щоб йому дали звання Героя України. Він дійсно на це заслуговує. І головне, аби не забували.
А ще усі ці зранені родини мріють про мир і спокій в Україні, щоб інші сім’ї більше не втрачали своїх дітей.
– Дуже хочеться миру, щоб Україна процвітала і не гинули наші хлопці, – каже пані Марія, мати Віктора Гурняка. – Наш син любив Бога, любив свою Батьківщину, хотів, щоб вона була вільна. Він завжди говорив, що повинен бути там, на Сході. Не зважав на нас, на молоду дружину і донечку. Він не міг залишатися осторонь того, що відбувалося в Україні.
Маленький Остапчик також прийшов на урочистості. Хлопчик дуже сумує за братом Віктором.
– Він був дуже добрим, веселим і радісним, – каже Остапчик. – Я його дуже любив.
Христина Юркевич щодня молиться за те, щоб в Україні настав мир, а чоловіки повернулися до своїх батьків, дружин та дітей, адже, як ніхто інший, знає, що таке втрачати близьку людину. ЇЇ чоловік Андрій Юркевич 16 червня пішов добровольцем у батальйон «Айдар». Загинув 5 вересня під час перемир’я.
– Я дуже чекаю закінчення війни, мрію, щоб був спокій в державі, – зізнається жінка. – Я роблю все, щоб Андрія не забули. Видала книжку його спогадів про Революцію Гідності. Я розумію, що життя триває, що нам потрібно продовжувати їхню справу і боротися з ворогами, які зазіхають на нашу землю та за справжні зміни у нашій державі.
Присутні хвилиною мовчання вшанували Героїв. Після цього, військові та представники обласної, міської влади відзначили батьків, дружин та рідних тих воїнів, які полягли за волю України у війні на Сході. Коли читали прізвища хлопців, а згорьовані рідні виходили на сцену, ніхто в залі не міг стримати сліз. Також відзначили волонтерів і кращих військовослужбовців, які брали участь в АТО.
Юля ТОМЧИШИН.
“Наш день”
Подяки отримали:
Оксана Гарматій – мати молодшого лейтенанта Володимира Гарматія, командира мінометного взводу 51-ої окремої механізованої бригади, який загинув 25 липня;
Євгенія Козак – мати військовослужбовця Олега Гулька, бійця 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», який загинув 7 липня;
Олександр та Зінаїда Чабани – батьки Андрія Чабана, інструктора відділення зв’язку 140-го окремого центру спеціального призначення, який загинув 24 липня,
Алла Квач – мати військовослужбовця Ореста Квача, бійця 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», який загинув 27 липня;
Сергій Дрьомін – батько військовослужбовця Андрія Дрьоміна, гранатометника батальйону спецпризначення «Азов», який загинув 10 серпня;
Галина Громова – дружина солдата Дениса Громового, старшого оператора – гранатометника 51-ї окремої механізованої бригади, який загинув 31 серпня;
Ольга Степула – дружина рядового Руслана Степули, військовослужбовця 80-ї окремої аеромобільної бригади, який загинув 5 вересня;
Христина Юркевич – дружина солдата Андрія Юркевича, оператора протитанкового відділення 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», який загинув 5 вересня;
Петро та Марія Гурняки – батьки військослужбовця Віктора Гурняка, бійця 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», який загинув 19 жовтня;
Марія Марусич – мати сержанта Володимира Марусича, гранатометника 24-ї окремої механізованої бригади, який загинув 6 листопада;
Віра Лаврик – мати старшини Станіслава Лаврика, військовослужбовця 24-ї окремої механізованої бригади, який під час виконання завдань військової служби помер 20 жовтня
