Родичі 19-ти загиблих в АТО військових з Тернопільщини, зустрілися в стінах обласної філармонії, аби вкотре пом’янути світлу пам’ять тих, хто не побоявся піти на вірну смерть заради майбутнього нашої держави. Три місяці пройшло з тих пір, як не стало оператора протитанкового відділення 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Андрія Юркевича.
Загинув він 5 вересня, коли на сході країни обидві сторони оголосили так зване «перемир’я». Його дружина Христина досі не може оговтатись від втрати, адже з чоловіком вони жили душа-в-душу, однак їхнє щастя обірвала війна. – Коли ще був живий Андрій, він вселяв у мене надію на те, що все скоро закінчиться перемогою України…
Та разом з ним щезла кудись і віра в близький кінець військових дій, – розповідає Христина Юркевич. – Ми часто спілкувалися і чоловік наголошував, що війна могла закінчитись ще на початку вересня, потрібна була лише тверда воля керівництва держави…принаймні такою була ситуація на Луганщині. І хоч багато владою країни було обіцяно, ані грошових компенсацій, ані державних нагород родина «айдарівця» досі не отримала – усе обіцяне – нічим не гарантовані слова.
– Навіть отримання землі, яку обіцяли в мерії, як тепер бачимо, процедура – не з простих, адже там потрібно безліч довідок, документів та інших паперів, – каже пані Христина. – Втім, не це зараз для мене важливо, я лише чекаю і сподіваюсь на те, аби в державі знову запанував мир, щоб повернулись чоловіки до своїх дружин, тати до рідних дітей, сини до батьків, а українці забули про слово «війна». Вдова загиблого героя пригадує, як він особисто сприймав ворожу сторону, що зазіхнула на цілісність та незалежність України. – Він від самого початку говорив, що до них потрібно так само ставитись, як до злодіїв, які увірвалися в нашу домівку, адже, по суті, так воно і є – на кордони нашої країни зазіхають не сусіди, а вороги, адже ведуть вони себе аж ніяк не по-братськи, тож і відсіч їм потрібно давати відповідну…
Про це варто задуматись і вищому керівництву держави, – додала Христина Юркевич.
