Про баталії навколо українського фільму-номінанта
Я – не кінокритик. Я – простий глядач, який любить якісне кіно. Люблю дивитись Мартіна Скорсезе, переживати кожен момент з героями фільмів Стенлі Кубріка. І водночас люблю під Новий рік передивлятись, мабуть, в сотий раз, як Кевін Маккалістер дає прочуханки злодійкуватим невдахам. Та все ж хотілося б доповнити свій список «must see» українськими режисерами. Часто можна почути від знайомих та колег за чашкою чаю, що українського кіно нема. Я вже втомилася казати, що воно є. Інша справа, що воно не так часто виходить в прокат і звичайному глядачеві немає до нього доступу. Можна, звісно, ходити на різні фестивалі українського кіно, але не завжди, на жаль, для цього знаходиться час.
Та й українським кіно деякі стрічки ну ніяк не можна назвати. Для мене українське кіно – це щось таке автентичне, не схоже на інші. Те, що мені доводилось бачити – це більш-менш пристойні спецефекти та передбачуваний сценарій. Так було і з «Тінями незабутих предків». Я читала декілька відгуків на цю стрічку. Особливо любили майже всюди тицяти фразу, мовляв, це наша відповідь Голівуду. Панове, Голівуд нам ніяких питань не ставив, чому ж ми ліземо до нього зі своїми відповідями? І при перегляді зйомка швидких пересувань мені була надто вже знайомою. Мені стало цікаво, хто ж там оператором був. Ним виявився Марк Еберлі – людина, яка змусила вампірів красиво літати у фільмі «Сутінки». І що ми маємо? Трюки, які лишають осад, з дозволу сказати, саги про вампірів, простенький сюжет і мова героїв. Вона мене розізлила не на жарт. Таку натягнуту, неприродню вимову просто неможливо слухати! І це проблема багатьох стрічок.
Я надто затягнула свій вступ, але це треба було сказати. Бо накипіло. І, повірте, не одній мені. Не за горами вручення премії «Оскар». Від України їде стрічка «Поводир» Саніна. Крім нього, зробити таку почесну місію планували «Трубач» Матешка та «Плем’я» Слабошпицького. На мою думку, важливою проблемою є те, що ці фільми глядачі елементарно не бачили. «Трубача» показували наприкінці березня. Згадуючи події того часу, людям, м’яко кажучи, було не до кіно. Стрічка «Плем’я» вийшла в прокат буквально декілька днів тому, а «Поводир» побачить світ у листопаді. Одразу говорю, що деякі фільми я обговорюватиму на основі трейлерів та синтезуючи думки близьких мені людей, які вже мали приємність подивитись ці кінокартини на допрем’єрних показах.
Читаючи новини, я неоднократно бачила заголовки такого типу: «Українська стрічка «Поводир» змагатиметься за «Оскар». Це не досить точне формулювання. Ніхто ні про які змагання поки не говорить. Американським кіноакадемікам надсилають з різних країн приблизно 80 фільмів, 5-6 з яких вони відберуть для змагання у категорії «Кращий фільм іноземною мовою». Україна також пропонує свого кандидата. Поки що жодна українська стрічка не боролась за «Оскар» у цій номінації.
Усі вищевказані фільми є достойними та дуже різними. Усі були більше ніж переконані, що покоряти Голівудські пагорби поїде «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. Фільм викликав фурор у Каннах, вийде в прокат у США, Японії. Це стрічка про глухонімих дітей та їхнє життя без прикрас. Під час всього фільму не було кинуто жодного слова. Усі слова читаються в очах героїв. Ті, що дивились «Плем’я», були під дуже сильним враженням. Фільм хоч і жорстокий, але таке трапляється, і нікуди нам від того не подітись.
Судячи з трейлеру, «Поводир» теж не пасе задніх. І сюжет в ньому хороший, і кобзарі, попри всі очікуання, не дідуні з оселедцями. І до мови акторів ніяких питань нема. Але мені це все знову ж віддає Голівудом. Не в поганому сенсі цього слова. Це буде крутий фільм для внутрішнього перегляду. На моє переконання, фільм, скоріше за все, не приверне увагу кіноакадеміків. Стрічка знята в кращих традиціях Голівуду, це вже помітно навіть у трейлері. Тож є шанс, що цей фільм пройде непоміченим.
Ну а стосовно «Трубача» в мене теж виникли сумніви. Цей фільм заслабкий для «Оскара». Це радше сімейна комедія, як утреба дивитись вдома усією родиною з чашками ароматного какао. Фільм динамічний, веселий. Горянський тут надзвичайно круто зіграв і чиось нагадав мені Доктора Зло з «Остіна Пауерса». Та й Нонна Гришаєва порадувала своєю українською. Режисер «Дня народження Буржуя» зумів зняти хорошу та легку стрічку, яку дивитимуться абсолютно всі – від малого і до великикого.
Якби я могла вибирати фільм для «Оскара», я б неодмінно проголосувала б за «Плем’я». Хоча фільм жорстокий, проте він так не схожий на всі інші. Можливо, коли б обрали саме цей фільм, він би опинився бодай у номінації. І при слові «Україна» іноземцям спадали на думку не тільки Майдан, катастрофа малазійського літака, а й те, що українські режисери вміють знімати справжнє кіно.
