Існує поширене переконання: ПТСР — це те, що трапляється з військовими або людьми, які пережили щось «справді жахливе». Але американська психіатрія переглянула цю межу ще у 2013 році. DSM-5, п’яте видання Діагностичного та статистичного посібника психічних розладів, офіційно включив до критеріїв ПТСР чотири типи впливу травматичної події — і лише перший із них передбачає безпосереднє переживання. Решта три стосуються тих, хто знаходився поруч, дізнався або систематично стикався з деталями чужої травми.
Якщо ви хочете зрозуміти, що відбувається з вами зараз, тест на психотравму — зручний і перевірений спосіб отримати першу відповідь. А ця стаття пояснює, чому «я сам не постраждав» — недостатній аргумент, щоб ігнорувати свій стан.
Що змінив DSM-5 і чому це важливо для цивільних?
До 2013 року ПТСР, за офіційною версією, міг розвинутися лише у тих, хто безпосередньо пережив загрозу для власного життя або спостерігав її наживо. DSM-5 змінив це радикально: тепер діагностичний критерій A охоплює чотири шляхи травматичного впливу.
- A1 — безпосереднє переживання події: поранення, напад, стихійне лихо, бойові дії;
- A2 — спостереження наживо за тим, як травматична подія відбувається з іншими;
- A3 — отримання звістки про те, що травматична подія сталася з близьким родичем або другом;
- A4 — повторний або надзвичайно інтенсивний контакт з аверсивними деталями травматичної події.
Останній пункт стосується фахівців, які регулярно стикаються з наслідками травматичних подій — рятувальників, патологоанатомів, слідчих у справах про насильство над дітьми. При цьому ще до включення критерію А4 дослідження фіксували симптоми ПТСР приблизно у 15–20% психотерапевтів, які постійно працюють із травматичним досвідом клієнтів.
Чим «вікарна травма» відрізняється від класичного ПТСР?
Вікарна травма, або «травма свідка» — стан, що розвивається у відповідь на непряму травматичну експозицію. Симптоматика може бути дуже схожою: нав’язливі образи, уникання нагадувань, порушення сну, підвищена тривожність, відчуженість від оточення. Дослідники, які вивчали вторинний травматичний стрес у спеціалістів, що регулярно працюють із травматичним досвідом, проводять таке розмежування:
- вікарна травма — це переважно когнітивні зміни (людина починає сприймати світ як більш небезпечне і менш передбачуване місце);
- вторинний травматичний стрес включає й емоційні, й соматичні симптоми.
Обидва стани можуть не досягати повного клінічного порогу ПТСР, але суттєво погіршувати якість життя і потребувати уваги.
Хто у групі підвищеного ризику серед цивільних?
DSM-5-TR визначає непряму травматичну експозицію через категорію A4 — повторний контакт з аверсивними деталями травматичних подій. Але у мирному цивільному житті це широке коло людей:
- близькі постраждалих: ті, хто отримав звістку про раптову загибель, нещасний випадок або насильство щодо рідних;
- медичний і соціальний персонал, що регулярно стикається з чужим болем і кризовими ситуаціями;
- журналісти, що висвітлюють збройні конфлікти, катастрофи, злочини;
- цивільні, що перебувають у зоні конфлікту: навіть без прямого поранення систематичний вплив загрози формує стійкі нейробіологічні зміни;
- люди, що пережили багаторічне емоційне насильство або виховувалися поруч із психічно нестабільним членом сім’ї.
Національний центр ПТСР США (VA) наголошує, що травматичний досвід здатен залишатися домінуючим психологічним переживанням десятиліттями, зберігаючи здатність викликати панічну реакцію, жах або розпач навіть через роки після події.
Що дає тест і як ним користуватися?
Шкала оцінки впливу травматичної події (IES-R) вимірює три групи симптомів: інтрузію (мимовільне повернення до пережитого), уникання і гіперзбудження. Людина оцінює свій стан за останні сім днів стосовно конкретної події або досвіду.
Важливий нюанс: тест призначений для конкретної події або ситуації — не як загальна оцінка «чи є у мене стрес». Якщо людина не може ідентифікувати один травматичний досвід, але відчуває схожі симптоми вже довгий час — це вже інший запит для обговорення з психологом.
