Соціальна прірва між цивільним тилом та фронтовими буднями стає дедалі відчутнішою. Відомий тернопільський журналіст, а нині військовослужбовець Денис Лучка, поділився гострими роздумами про фінансову несправедливість, реальну вартість війни для солдата та зміну ставлення суспільства до захисників. Про це пише сам автор на своїй сторінці у соцмережах.
Днями у справах вiдвiдав один з тернопiльських сайтiв, якi пропонують людям роботу, i пiдох… був вражений. Першi ж оголошення повiдомляли, що новоспечений складальник морозива на мiсцевiй фiрмi може за мiсяць заробити на чверть бiльше вiд українського вояка. Саме так: 28 тисяч проти 21-єї (це якщо вояк зi стажем). Я вже не згадую про електрика чи сантехнiка, вони заробляють як цiле вiддiлення. Ви вважаєте, що це нормально?
Хтось вiдразу дорiкне, мовляв, та вам там «сотку» платять. Однак, така звана «сотка» – це премiя за участь у бойових дiях або простiше «бойовi». Їх нинi платять далеко не всiм, i далеко не в повному обсязi. Почнемо з того, що «сотка» для всього пiдроздiлу залишилася десь у 2022-му i може частково у 2023-му. Пiсля того щось сталося у вiйськово-фiнансовому механiзмi, i грошi воякам почали нещадно зрiзати. Тепер, щоб отримати цiлу «сотку» потрiбно безвилазно сидiти мiсяць на позицiях пiд ворожими обстрiлами. Буває i таке, але то бiльше про хлопцiв, якi змушенi мiсяцями захищати позицiї, бо немає можливостi їх звiдти вивести. Та, гадаю, їх подвиг не викуповується анi тими «сотками», анi ще меншими доплатами.
Iншi ж вояки забули, коли таке отримували. I ось тут, наче зубний бiль вночi, нагадує про себе друга складова армiйської «печальки» – а «сотня», точнiше її частина, вже не та, що була колись. Цiни, i особливо у прифронтових регiонах, значно її пообкусували, а от перелiк витрат тiльки зростає. Вiйна, як ми знаємо, справа дуже дорога. Наша армiя намагається покрити якомога бiльше цих витрат, але, звiсно, не всi. А в час дефiциту пального, це, як нiколи, гостро вiдчувається. А треба ж i екiпiрування оновити, i господарську частину, i сiм’ї щось вiдправити, i ще, iще… Окремий рядок витрат – ремонт автiвок, там взагалi постiйна астрономiя…
Часто рятують волонтери, але ж i їх можливостi не безмежнi. Тому ви все частiше бачите на наших сторiнках у соцмережах прохання допомогти фiнансовими зборами. Але, знаєте, я, наприклад, пiд час таких прохань вiдчуваю себе, наче сiв пiд катедрою, зняв кашкета i глибоко дивлюся вам в очi. А ще ж, i в людей фiнанси не безмежнi. Тому, наче бачу, як порєдний галичанин за мискою борщу каже на кухнi до дружини:
«От диви, Параню, ми дитинi цукеркiв не можемо купити, а вони на якiсь там реби тисячi просять, хоча «сотки» самi мають».
Тому й прошу тепер тихенько, i у тих, хто не вiдмовив, не проiгнорував. Бо багато хто iгнорив з тих бiзнесменiв, вiд кого зовсiм не чекав, бо змалечку пам’ятаю їх у вишиванках на мiтингах за Україну…
I ось тут ми пiдiйшли до третьої частини нашої iмпровiзованої розповiдi. Колись почув порiвняння армiї з бутербродом. Мовляв, є хлiб – то основа армiї, є помазане на нього масло – це бойовi пiдроздiли, i є ще посипана сiль – цi бiйцi, якi на позицiях, беруть безпосередню участь у бойових зiткненнях прямо зараз. Так, далеко не всi армiйцi служать у бойових пiдроздiлах, отож, вони зовсiм не мають «сотки». Щоб ви розумiли, Слов’янськ, куди нинi летить буквально все — вiд смерчiв i пiвторатонних кабiв до фпв, то, простiшими словами, ще не «сотка», i навiть кiлометрами схiднiше – теж не вона. Проте люди служать в армiї – без вихiдних i годин спокою, 24 на 7. Ходять в наряди, чергують вночi, риють окопи, натягують сiтки на трасах, охороняють склади, за знищення яких ворог нiчого не шкодуватиме. А, так, ледь не забув, їх же ще постiйно хочуть вбити, бо зона бойових дiй – поняття тепер дуже умовне i тягнеться на кiлька десяткiв кiлометрiв.
На початку вiйни ми навiть не думали про зарплати, треба було знищити ворога, зупинити його. Потiм вiйна виявилася надовго, а ми наче опинилися в пастцi – i замiнити нема ким, i державi на нас наче все бiльше стає пофiг. Спочатку стихли розмови про демобiлiзацiю, потiм про пiдвищення зарплат, тепер навiть про оновленi контракти…
“Я хочу звернутися до Збройних сил України. Стiйте мiцно. Ви – все, що у нас є. Ви – все, що захищає нашу державу. Слава Українi!” – це фраза нашого президента з лютого 2022-го.
ЗСУ стоять вже п’ятий рiк, але вони складаються з людей i прийшов час змiнити ставлення до них.
Денис Лучка
Читайте також: Другий фронт
