Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був під землею – на зміні в шахті. Каже, тоді ще не до кінця розумів, що відбувається: метушня, тривога, новини уривками. А вдома вже прийшло справжнє усвідомлення – почалася велика війна.
Йому 24, звати Микита. Але для побратимів він – Лис.
З посмішкою пригадує: «У мене була така панама, як тільки приїхав до хлопців. І вони сказали: ти як із цього мультика, «Лис Микита». Будеш Лис. Так і прижилося».
До 105-ї бригади Микита потрапив за рекомендацією друга. «Друг мені каже: „Пішли на контракт до мене в бригаду“, – згадує військовий. – Думаю: ну добре. Взяв направлення, пройшов ВЛК. Так і підписав контракт».
Спочатку Микита був у піхоті, але згодом зацікавився безпілотниками. Сьогодні Лис виконує бойові завдання як пілот-мавікіст.
Додає: на службі час стирається. Завдань багато, усе відбувається швидко. Каже, навіть не помітив, як минули дев’ять місяців контракту. Але один виїзд пам’ятає в деталях: «Ми їхали на заміну хлопців. У нашу машину влетів FPV. Загорівся салон. Я загасив вогонь. Біля мене був напарник — його уламками поранило в руку і ногу. Я надав йому допомогу».
Того дня він урятував життя. За цей вчинок Микита отримав «Золотий хрест» – почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ.
На запитання, чому він тут, Лис відповідає: «У мене забрали дім. Але я можу захистити домівки інших».
Кожна дія Микити – частина спільної роботи на шляху до Перемоги. І кожен, хто готовий діяти, може долучитися до команди.
