Розмінувати дорогу, врятувати побратимів із суміжного підрозділу, пережити поранення та повернутися на службу — такою є історія військовослужбовця 2 Галицька бригада Національної гвардії України на псевдо Мопс. Під час оборони Мирнограду він разом із групою аеророзвідників вистежував ворога та допомагав зупиняти спроби прориву окупантів.
Боєць служить авіаційним сапером у підрозділі операторів дронів. Одного разу його знання з роботи з вибухівкою допомогли врятувати життя військовим із суміжного підрозділу. Пише Місто з посиланянм на сторінку 2 Галицької бригади НГУ.
«Росіяни намагалися всіляко обрізати нам логістику. Постійно висіли над дорогами й мінували під’їзди до Мирнограда. Доріг ставало все менше. Якось на виході дивлюся — перед перехрестям, яке ми постійно проскакували, щось не те. Зупинив хлопців, підійшов глянути — і не дарма: там були міни. Вирішив не чекати. Відправив побратимів в укриття і просто дав кілька черг з “калаша”. Далі детонація — і вже чиста дорога», — згадує Мопс.
За його словами, буквально за хвилину на перехрестя виїхав український квадроцикл. Військові везли провізію та воду на позиції, а також мали забрати поранених.
«Друже, ти може й не усвідомлюєш, що врятував “дорогу життя” і що завдяки тобі комусь на “нулі” стало легше», — сказав тоді командир Мопса на псевдо Шустрий.
Гвардієць зізнається, що перед першим бойовим виходом хвилювався, адже не мав бойового досвіду. Однак підтримка побратимів допомогла впоратися з хвилюванням.
«Добре пам’ятаю той день, коли ми перед виходом маркувалися синім скотчем. Це був день народження моєї сестри, а напередодні — мами. Відчувався певний символізм. Врівноваженість побратимів додавала впевненості. Я прийшов у фактично сформований підрозділ, кістяк якого складали досвідчені воїни, що пройшли піхоту. Досвідчені хлопці допомагали нам — новачкам — у всьому: порадою, навчанням, а іноді навіть робили щось за нас», — розповідає він.
Згодом бойовому братерству довелося пройти серйозне випробування. Під час артилерійського обстрілу поблизу Мирнограда Мопс отримав поранення.
«Відчув удар у районі попереку — уламки зайшли під бронежилет. Слава Богу, не зачепили хребет і нирки. Лікарі потім казали, що я народився в сорочці. Хлопці надали першу допомогу, перемотали, дали води й були поруч, поки чекали на евакуацію», — пригадує військовий.
Однак на цьому небезпека не закінчилася. У небі з’явився ворожий FPV-дрон на оптоволокні з кумулятивним зарядом.
«Він був критично близько. Я лежав у високій траві й чекав на евакуацію. Дрон пролетів буквально за півтора метра наді мною і почав кружляти, шукаючи ціль. Хлопці кинулися шукати його оптоволокно. Біля Покровська все затягнуто волосінню, наче павутиною. Але вони знайшли потрібну нитку і перерізали її. Дрон вибухнув за десять метрів від мене», — розповідає Мопс.
За кілька хвилин під’їхала евакуаційна машина. Як з’ясувалося, водії затрималися через поломку, і саме це врятувало їх від удару дрона.
Дорогою до стабілізаційного пункту за автомобілем погнався ще один ворожий безпілотник. Водій маневрував на максимальній швидкості, а пораненого кидало в машині від різких поворотів. Утім, раптово пролунав вибух — система радіоелектронної боротьби змогла знешкодити дрон.
Після поранення реабілітація гвардійця тривала майже пів року. Нині він знову у строю. Із тіла військового дістали два уламки, однак третій досі залишається в організмі — надто близько до хребта, тому оперувати його наразі неможливо.
На зап’ястях Мопс носить синьо-жовті стрічки — обереги від дружини та доньки. На плитоносці — хрестик від мами і вервиця від сестри. А в серці — тверде рішення захищати родину та країну.
«Мене як батька розривають почуття. Я бачив, як мою дитину лякають нічні нальоти, бачив її розгромлений клас у школі, куди влучила російська ракета. Вона на це не заслужила. Ніхто з наших українських дітей не заслуговує втраченого дитинства через війну. Тому я маю захистити свою дитину. Тут — з моїми бойовими побратимами — у війську я можу наближати мир для свого дому», — підсумовує гвардієць.
