Для Володимира з Тернополя дорога завжди була частиною життя. У цивільному житті він крутив кермо щодня, а тепер робить це на фронті. Сьогодні він — водій артилерійського дивізіону, людина, яка доставляє до вогневих позицій одну з найпотужніших одиниць української зброї — самохідну гармату «Богдана».
Про бойові будні та шлях до перемоги воїн розповів у короткому інтерв’ю з передової.
Нова машина — нова історія
Коли Володимир вперше отримав свій КрАЗ, на спідометрі було лише 600 кілометрів. Це була фактично нова машина — без подряпин та бойового досвіду. Саме тернополянину випала честь писати її фронтову історію.
За спиною у КрАЗа — десять тонн сталі. Це новітня українська гармата «Богдана».
«КрАЗ легко її тягне. Я б сказав, що він її майже не відчуває, особливо на ґрунтових дорогах. Машина надзвичайно потужна, кермо легке, гідравліка працює чітко», — ділиться враженнями Володимир.
Водій порівнює нинішню техніку зі своїм цивільним досвідом: різниця між колишнім «Газоном» та бойовим велетнем — колосальна. Це інший клас, інші навантаження та зовсім інша відповідальність.
Чому він тут?
У Володимира за плечима роки праці та родина, яка чекає вдома в Тернополі. Проте він переконаний, що його місце зараз — саме тут, у кабіні артилерійського тягача.
«Перемога сама не приїде — її потрібно привезти», — коротко і влучно пояснює воїн свою мотивацію.
Заклик до побратимів
На питання про те, чи потребує армія водіїв, Володимир відповідає без вагань: «Треба. Треба, щоб йшли». Він наголошує, що техніка без людини — це лише метал, а для того, щоб вона працювала на наближення миру, потрібні впевнені руки на кермі.
Поки ми розмовляємо, цифри на спідометрі продовжують зростати. Колишні 600 кілометрів залишилися далеко позаду. Тепер кожен новий замір — це не просто пробіг, це ще один крок, який Володимир та його «Богдана» роблять назустріч українській перемозі.
