44 Окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола нещодавно відзначено орденом Святої Великомучениці Варвари від Православної Церкви України. Це визнання – не комусь одному, це нагорода всім військовослужбовцям артилерійського з’єднання. Кожному, хто надає духовну та моральну підтримку, стоїть на позиціях, працює на вогневих, тримає зв’язок, розміновує, ремонтує, забезпечує, ризикує, хто робить свою справу якісно, мужньо і самовіддано.
Високу нагороду для особового складу бригади військовому капеланові 44 ОАБр старшому лейтенантові капеланської служби Олегу Міщенку вручив Блаженнійший митрополит Епіфаній, Предстоятель Православної Церкви України, за сприяння митрополита Тернопільського і Кременецького Нестора.
Як повідомили в з’єднанні, ця достойна церковна відзнака – вияв підтримки, вдячності й усеперемагаючої сили молитви, а також нагадування про велику відповідальність, яка покладена на апостолівців у царині захисту України. А чому саме цієї високої церковної відзнаки було удостоєно славних гармашів?
36-річний військовий капелан з’єднання пояснює: “Минулого року ми вперше відзначали День ракетних військ і артилерії не у листопаді, як раніше, а 4 грудня, відповідно указу Президента України від 2 листопада 2024 року № 748. На цей день припадає вшанування однієї з найшанованіших в Україні святих – Великомучениці Варвари. Це зовсім не збіг, адже вона вважається покровителькою артилеристів і тих, хто працює з вибухівкою, а також заступницею від “наглої смерті”, як її в народі називають. Також цього року, напередодні свята Святої Варвари, Предстоятель Православної Церкви України Блаженніший Епіфаній, митрополит Київський і всієї України, за сприяння Високопреосвященнішого Нестора, митрополита Тернопільського і Кременецького, відзначив нашу бригаду особливою відзнакою – орденом Святої Варвари. Це не нагорода комусь одному, а кожному, хто стоїть на позиціях, працює на вогневих, тримає зв’язок, ремонтує, забезпечує, ризикує — чи навіть просто готує їжу. Кожному, хто робить свою справу якісно, мужньо і самовіддано”.
Що відомо про Олега Міщенка?
Він народився на Тернопільщині. Після загальноосвітньої школи у 2011 році закінчив Тернопільський національний економічний університет, а потім пов’язав свою долю зі служінням Господові та людям. Відтак, вступив і в 2021 році закінчив Дніпровську духовну семінарію Православної Церкви України.
Розмову він розпочав із таких слів: “Найперше хочу всіх привітати з Різдвом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, з Новим роком, зі святом Святого Василія Великого та з Богоявленням!”.
Священнослужителем і капеланом ієрей Олег Міщенко став уже після повномасштабного вторгнення російської федерації – у 2023 році.
До цього був звичайним військовослужбовцем, солдатом: “Військову службу розпочав у 2018 році: служив у підрозділі, що забезпечує спеціальний зв’язок у цій же бригаді. Господь покликав мене стати священнослужителем і капеланом, уже після реформи капеланської служби у Збройних Силах України. Раніше капеланами у військових частинах були цивільні люди – працівники Збройних Сил України; таким був і мій попередник, отець Володимир Андрухів. Після реформи капелан став повноцінним членом військової родини – як у країнах НАТО, а також (певною мірою) як в Армії Української Народної Республіки та інших українських військових формуваннях в нашій історії. Отець Володимир на той час наближався до граничного віку служби у Збройних Силах України, тому не міг продовжити службу на реформованій посаді військового капелана. Я ж мав богословську освіту, здобуту раніше, і мені запропонували стати новим військовим капеланом 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. У травні Високопреосвященніший Нестор, митрополит Тернопільський і Кременецький Православної Церкви України, рукоположив мене в сан ієрея, і вже в жовтні я став військовим капеланом”.
Що вважає головним у своїй місії?
Серед обов’язків військового капелана найважливішим пунктом є задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців та їхніх сімей. Очевидно, що під час активної фази бойових дій робота капелана зосереджена насамперед на військовослужбовцях, а вже в другу чергу – на їхніх родинах, адже (на прикладі нашої бригади) абсолютну більшість військовослужбовців від родин розділяють сотні кілометрів, і одночасно бути в кількох місцях майже неможливо. Попри це, я беру участь у зустрічах із родинами військовослужбовців, які організовує служба цивільно-військового співробітництва; інколи бувають і особисті зустрічі – а також, на жаль, і під час повернення наших військовослужбовців додому “на щиті”, – говорить Олег Міщенко.
Також дуже важливим у роботі військового капелана він вважаю служіння — насамперед, своїм побратимам-військовим, незалежно від звання і посади (від командира до солдата), і через це служіння – служіння самому Господу Богу.
Наступним за важливістю, переконаний, не забувати, що ти водночас і військовослужбовець Збройних Сил України, і священнослужитель.
З чим найчастіше приходять до панотця бойові побратими та посестри?
Олег Міщенко стверджує, що військовослужбовці звертаються з абсолютно різними питаннями: від того, що стосується посадових обов’язків, до особистих прохань. Але найчастіше це прохання молитви – чи за себе, чи за близьких.
І наголошує: “Зараз для України й українців доленосний час – важкий, але, водночас, і величний: час подвигів любові й терпіння. На жаль, не всі розуміють потребу згуртуватися, не всі відчувають чужий біль втрати. Я розумію кожного, хто вагається, сумнівається, боїться долучитися до оборони нашої країни. Я сам доєднався до війська лише у 2018 році – на п’ятий рік війни. Хоч із 2014 року долучався до різних волонтерських ініціатив, переконати себе і пересилити страх зміг аж через чотири роки війни. Так, я також боявся й сумнівався, але все ж пересилив себе і доєднався до війська у складі нашої бригади. У Святому Письмі найчастіше повторюється Божий заклик: “не бійся” і “будь сильний та мужній” – інколи прямо від Бога, інколи через ангелів чи пророків. Справді, сміливість – це не відсутність страху, а вміння цей страх подолати. Тому, браття, якщо ви досі сумніваєтеся, чи варто вам долучитися до цієї великої спільної справи, я бажаю вам знайти у своєму серці сміливість”.
Панотець також навів приклад, як Преподобний Паїсій Святогорець – один із монахів святої гори Афон, який у молодості брав участь у двох війнах (Друга світова війна і Громадянська війна в Греції), – згадуючи свою службу у війську, говорить так: “А на війні йде боротьба життів – твого і ще чийогось. Відвага полягає в тому, щоб поспішати на допомогу іншій людині, але якщо відсутня жертовність, то кожен прагне врятувати самого себе”.
Саме таку відвагу зараз потрібно проявити кожному українцю – відвагу поспішити на допомогу мільйонам беззахисних, до яких додому прийшла війна.
А один із отців Церкви, святий Амвросій Медіоланський, каже: “Хто не захищає товариша від кривди, коли може, той винен так само, як і той, хто завдає її”.
Тому залишатися осторонь чужої біди в такий тяжкий для нашої країни час – не просто аморально, а й гріховно. І якщо сумніви та страх можуть бути несвідомими, то свідоме й активне перешкоджання мобілізації, підбурювання до ухилення або знецінення спільної оборони – це вже відповідальний вибір, такий гріх вже має важкі моральні й духовні наслідки”.
І додає: “Але не потрібно піддаватися відчаю: надія є. Як пише отець Церкви, святитель Іоан Златоустий, у Воскресному посланні: “А хто прийшов навіть в одинадцяту годину – нехай не боїться, бо Господь щедрий і приймає останнього так само, як першого”. Кожен може долучитися до спільної та величної справи оборони нашої держави, адже одним із ключових моментів християнської віри є покаяння та сповідь. Сповідь – це не формальне перерахування своїх недоліків і навіть не роздуми над своїм життям; сповідь – це зміна свого мислення, зміна свого життя. У християнській традиції Різдво варто зустрічати прийшовши напередодні до сповіді. Я бажаю всім прийти до сповідання любов до ближнього, адже саме заповіді любові до Бога і до ближнього Господь наш Ісус Христос називає найважливішими”.
І хоча на цей момент у військового капелана на першому місці стоїть духовна опіка над усіма військовослужбовцями з’єднання та їхніми рідними, про свою сім’ю він також ніколи не забуває. Удома на Олега Міщенка з Перемогою чекають дружина, чотирирічний син, донечка, який скоро виповниться перший рік життя, інші родичі та друзі.
“Розлуку і родина, і я сприймаємо тяжко, адже діти ростуть, і цей час нам ніхто не поверне. Але почуття обов’язку не дає ні мені, ні моїй дружині впасти у відчай цілковито. Зрештою, заради кого ми свої обов’язки й виконуємо, як не заради наших дітей і сім’ї?”, – говорить старший лейтенант капеланської служби.
А на завершення Олег Міщенко сказав:
“Звертаюся в ці величні дні з особливим побажанням. Зараз люди одне одному найчастіше бажають миру. Це не зовсім коректно для християн, адже наш Спаситель і Господь Ісус Христос Своїм Різдвом приніс мир у цей світ і в серце кожного, хто готовий його прийняти. Тому я вам і нам усім бажаю не миру, а перемоги: перемоги над собою і перемоги над злом, яке нависло над нашою спільною домівкою. Перемоги, до якої, я впевнений, долучиться кожен українець. Адже якщо кожен активно долучиться до спільної справи, результат не змусить себе чекати. Не забувайте: “По ділах ваших воздасться вам». Результат наших дій прямо пропорційний зусиллям, які ми готові докласти. Амінь. І Богові нашому – слава. Христос народився!”.
Будь поряд з мужніми та відважними воїнами 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Захистимо Україну разом! Війна не закінчиться без тебе! Прості люди – непроста робота!
Детальніша інформація щодо умов проходження військової служби у складі 44 ОАБр: https://forms.gle/XptveGP93mhPthot9, тел.: +380984821003.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото відділення комунікацій 44 ОАБр імені гетьмана Данила Апостола та з особистого архіву Олега Міщенка.
