У проєкті «Історія героя» військовослужбовець 2 Галицької бригади Нацгвардії з позивним Зевс поділився розповіддю про свою службу на Покровському напрямку. Він воював як провідник і забезпечував вихід груп на позиції, а також допомагав з евакуацією поранених.
Данило, більш відомий побратимам як Зевс, родом із Донецька. Після захоплення міста бойовиками він переїхав до Львова, де завершив навчання у Львівській політехніці та працював інженером. З початком повномасштабного вторгнення приєднався до Національної гвардії як офіцер запасу.
У складі 2 Галицької бригади він служив провідником. Завдання включали вихід на позиції пішки та доставку всього потрібного для оборони. За словами бійця, переносити доводилося значні ваги — від продуктів до набоїв.
Зевс пояснив, що пересування пішки зменшувало ризик потрапити в поле зору ворожих дронів. Іноді провідники несли на собі 25-30 кілограмів вантажу, оскільки від цього залежала боєздатність побратимів.
Він розповів про випадок переслідування дроном:
«Іноді доводилося і по декілька кілометрів буквально бігти, щоб відірватися від переслідування. Був випадок, що хлопців помітив ворожий дрон. Почалося смертельне полювання. Заскочили в порожній бліндаж, який був поблизу основного маршруту. Але почули, що звук безпілотника все одно наближається. Нас врятувала сітка на вході в бліндаж. Росіянин хотів залетіти в укриття, але зачепився і ще довго вовтузився, щоб розплутатися, але зрештою в нього сіла батарея. Згодом ми змогли безпечно його нейтралізувати», – розповідає Зевс.
Також він зазначив, що інтенсивність боїв вимагає налаштування на важку роботу:
«Важливо себе налаштувати до інтенсивної роботи. Звучить, може, не дуже оптимістично. Та це реалії в яких наші мужні воїни стримують шалений тиск ворога. Хлопці молодці. Я це як командир відділення точно можу сказати. Такої стійкості і в кіно не побачиш».
За словами Данила, підтримка один одного допомагає переживати найважчі моменти служби. Він підкреслює, що спільні випробування зближують підрозділ.
Читайте також: «Якщо можеш бути корисною – треба служити»: історія зв’язківки Оксани Кос із Тернополя.
