Олiмпiйська чемпiонка та багаторазова призерка чемпiонатiв свiту з бiатлону Олена Пiдгрушна не оголошувала про завершення кар’єри. Її останнiй мiжнародний старт вiдбувся перед вiйною в естафетнiй гонцi на Олiмпiадi в Пекiнi. Багато хто сподiвався, що досвiдчена спортсменка допоможе командi й на наступних Іграх у Мiланi та Кортiнi, але влiтку в життi Олени сталося щось особливе – у сiм’ї народився син Дем’ян.
Спорт 24 поговорив із олімпійською чемпіонкою Оленою Підгрушною, яка нещодавно стала мамою.
Разом iз чоловiком Ростиславом Пiдгрушна виховує дитину без сторонньої допомоги. Проте життя олiмпiйської чемпiонки залишається активним: вона вiдвiдує спортивнi заходи та пiдтримує зв’язок iз бiатлонним свiтом. Нещодавно її помiтив оглядач Спорт 24 на презентацiї форми українських олiмпiйцiв для Ігор-2026.
– Панi Олено, як почуваєтеся в новiй формi?
– Трохи спекотно, звiсно, адже вона щiльно прилягає, але ми ж зараз у примiщеннi. На вiдкритому повiтрi, пiд час Олiмпiади, думаю, буде значно краще.
– Олiмпiада в Італiї могла стати для вас п’ятою у кар’єрi. Не виникають спогади про минулi виступи?
– Нинi у мене зовсiм iнший приємний клопiт – сiмейне життя i догляд за сином. Спогади, звичайно, iнодi накочують, але отримую радiсть вiд маленьких перемог у повсякденному життi – коли син усмiхається, вiдкриває для себе свiт.
– Щодо iменi хлопчика, у ЗМІ думки роздiлилися: як його назвали – Давид чи Дем’ян?
– Ой, журналiсти замiсть того, щоб просто спитати, починають додумувати рiзнi варiанти i вигадувати новини. Ми навiть жартуємо, що у сина тепер є свiй псевдонiм для соцмереж (Усмiхається). Насправдi його звуть Дем’ян.
– А довго обирали iм’я?
– Так, довго. Ми вiдкрили спецiальний список iмен, там було з пiв сотнi варiантiв. Переглядали, мiркували, радилися мiж собою, оцiнювали звучання, енергетику, iсторичне та культурне значення. Хотiлося, щоб iм’я не лише красиво звучало, а й пасувало нашому синовi, нашiй родинi, нашiй традицiї. Зупинилися на Дем’янi. Це старослов’янське iм’я з глибокою iсторiєю, благозвучне i сильне, але водночас тепле i лагiдне – iдеально для маленького хлопчика.
– Життя спортивне вiд цивiльного сильно вiдрiзняється?
– Кардинально. У спортi, з одного боку, дуже непросто: тренування, графiк суворий, травми, психологiчний тиск i постiйна конкуренцiя. Але з iншого боку, усе напрочуд просто: чiтко знаєш, що робиш щодня, коли й де їси, куди їдеш i навiщо, де тренуєшся i якi завдання на день. У спортi твоє життя буквально пiдпорядковане дисциплiнi та метi – i це дає певний спокiй, бо знiмає зайвi думки. Ти зосереджений на одному – на власнiй пiдготовцi, на результатi, на тренерах i командi.
А повсякденне життя з дитиною, цивiльне життя – це абсолютно iнша планета. Тут немає чiткого розкладу, все доводиться планувати самому: коли приготувати їжу, коли вкласти спати, коли встигнути зробити покупки чи вчасно дiстатися куди-небудь. Вiдповiдальнiсть на тобi 24 години на добу. Сам плануєш, сам усе робиш, сам приймаєш рiшення. Тут немає тренера, який би пiдказав, коли i що робити.
– З дитиною вам хтось допомагає?
– Нi, ми з чоловiком справляємося самi. Так сталося, що всi родичi й друзi перебувають у Тернополi, а чоловiк, на жаль, уже сирота. Тому ми звикли покладатися один на одного. Спершу було непросто: нiчого подiбного ранiше не робила, але зараз знайшли свiй ритм i отримуємо задоволення вiд цього спiльного часу.
– Тобто, коли ви не вдома, чоловiк сам залишається з дитиною?
– Буває й таке. Наприклад, сьогоднi тут, на презентацiї, доволi шумно й гамiрно, а Дем’ян потребує спокiйного середовища. Тому чоловiк вивiв його на прогулянку неподалiк – у тихе мiсце, де можуть спокiйно побути.
– Коли спостерiгаєте за виступами наших бiатлонiстiв, на трасу не тягне?
– На жаль, пробiгтися на лижах уже не можу. Травми, якi я отримала за час спортивної кар’єри, дають про себе знати. Але пострiляти – це iнша справа. Нещодавно взяла в руки пневматичну гвинтiвку. Сучасна, легка, буквально прилипла до рук. Навички не забулися, а вiдчуття, що ти знову на стрiльбищi, надзвичайно приємне.
– У вас величезний досвiд: перемоги на чемпiонатах свiту, Європи, Олiмпiадi. Вашi поради молодому поколiнню точно будуть корисними.
– Так, плани на наставництво є, але поки що вiдкладу їх на потiм – пiсля декретної вiдпустки. Зараз дитина для мене на першому мiсцi. Хочу, щоб син вiдчував мою присутнiсть, i щоб ми разом переживали першi важливi моменти його життя.
– Коли ви завершили виступи, українськi бiатлонiсти перестали здобувати медалi. Чому так сталося?
– Нагород поменшало вже тодi, коли я завершувала кар’єру. Це дуже комплексне питання. Для успiху потрiбнi сучаснi бази, прогресивнi тренери, зацiкавленiсть серед молодi i масовiсть у спортi. Порiвняйте: легка атлетика чи боротьба – там тисячi юних спортсменiв, величезна конкуренцiя. У нас зимовi види дуже поступаються в цьому планi. В однiй вiковiй категорiї на всеукраїнських змаганнях до п’ятдесяти учасникiв, на дорослих стартах – лише кiлька десяткiв. Рiвень конкуренцiї низький, а вiдтак i медалi з’являються рiдше.
– На Олiмпiадi в Мiланi й Кортiна-Д’Ампеццо українськi бiатлонiсти зможуть боротися за медалi?
– Безумовно! На Олiмпiадi будь-що може трапитися, i це робить змагання особливо захопливими. Подивiться на приклад Кайси Мякяряйнен: вона виграла безлiч кришталевих глобусiв як найсильнiша бiатлонiстка сезону, здобула десятки перемог у окремих дисциплiнах, а на Олiмпiадах так i не здобула жодної медалi. Або вiзьмемо казашку Хрустальову: на чемпiонатах свiту вона практично нiчого не вигравала, проте на Іграх у Ванкуверi здобула срiбло в iндивiдуальнiй гонцi.
Нашi бiатлонiсти – Дмитро Пiдручний, який перемагав на чемпiонатi свiту, Юлiя Джима, чемпiонка Європи, призерка Олiмпiад та чемпiонатiв свiту – теж здатнi на високий результат. Вистрiлити може будь-хто, i часто перемога залежить не лише вiд форми, а й вiд того, як спортсмен зможе впоратися зi стресом, холодом, тиском конкурентiв i власними емоцiями. Побачимо, в якiй фiзичнiй та психологiчнiй формi вони пiдходитимуть до стартiв у Мiланi та Кортiнi.
– А за iншими зимовими видами спорту слiдкуєте?
– Звичайно. В Українi є сильнi спортсмени у лижнiй акробатицi, скелетонi, сноубордi. Я дивлюся на них i розумiю, скiльки працi i самопожертви за кожним результатом. Головне – не хвилюватися, вiрити в себе й показати максимум. Адже до Олiмпiади вони йшли все життя. Кожен спортсмен, який потрапить на Ігри, отримав свiй шанс, i ним потрiбно скористатися.
Геннадій Чеховський
