Зоя Головатюк, військовослужбовиця із Шумської громади Тернопільської області, уже дев’ять років служить у Збройних силах України та пише вірші, які присвячує своєму покійному чоловікові, вірі та патріотизму. Про свою історію вона розповіла Суспільне Тернопіль.
Зоя розпочала військову службу в 2016 році, надихнувшись прикладом прадіда, учасника Другої світової війни. Вона підписала перший контракт із ЗСУ, щоб захищати рідну землю та підтримувати побратимів. Під час служби в Донецькій області та Кам’янці-Подільському вона відновила юнацьке захоплення поезією. Зараз Зоя служить у військовій частині А3215, а її вірші опубліковано в трьох літературних альманахах.
Більшість поезії Зої присвячена її чоловікові Андрію, з яким вона познайомилася під час служби. Вони прожили разом п’ять років, три з них – у шлюбі. Андрій помер у червні 2020 року через наслідки контузії, отриманої на сході України. Зоя з болем згадує, що не була поруч у момент його смерті, і вилила свої почуття у вірші, зокрема в поезії «Пробач мені».
Пробач мені. Лиш внутрішньо казала,
Пробач. Пробач, бо не була права,
Я про любов свою казала мало,
Але ж могла. Могла. Могла.
Зоя розповідає, що її вірші відображають патріотизм і любов до рідної землі, хоча війна забирає спокій і тишу. Вона черпає натхнення від природи, зокрема від співу птахів, хоча його дедалі рідше чути через бойові дії.
У майбутньому Зоя планує відкрити реабілітаційний центр для військових і видати власну поетичну збірку. Також вона хоче написати книгу про свого батька, Дем’яна Андрійовича, ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС, який майже рік працював у зоні відчуження.
«Мій обов’язок – служити Україні та продовжувати шлях мого чоловіка», – зазначила Зоя Головатюк, демонструючи незламність духу та відданість справі захисту Батьківщини.
