Оля – це втілення щирості, позитиву та людяності, яка, попри життєві випробування, завжди залишається усміхненою і готовою допомогти іншим.
Їжачки, що надихають
Оля – мама, якій доля подарувала особливу місію: піклуватися про дитину з інвалідністю. Але замість того, щоби зануритися в скарги чи відчай, вона згуртувала навколо себе інших батьків, створивши громадську організацію з теплою назвою «Їжачок». До неї увійшли родини, які виховують дітей і молодь з інвалідністю.
«Чому саме така назва?.. Батьки, які опікуються такими дітками, часто такі ж колючі, як їжачки, але це не від злості, а для захисту. Отож мета нашої організації – підтримка одне одного. Часто батьки почуваються самотніми, ізольованими у своїх домівках, ніби нікому до них немає діла. Ми ламаємо цей стереотип», – ділиться Оля.
Організація влаштовує поїздки, заходи, гуртує благодійників і добрих людей.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, учасники «Їжачка» не змогли залишатися осторонь. У Тернопіль прибували нові і нові евакуаційні потяги з внутрішньо переміщеними особами, пораненими, а в лікарнях з’являлися військові з різними травмами. «Їжачки» перетворилися на «Шалених їжаків» і кинулися допомагати: збирали волонтерську допомогу, щотижня пекли смаколики, щоб пригостити захисників у госпіталях.
Окрім того, у Тернополі почала діяти «Лікарняна банда», кожен учасник якої допомагав військовим, чим міг.
«Нині потреби в їжі у військових немає, адже харчування добре налагоджене. Але ми все одно передаємо печиво, чай, каву. Та головне, чого вони потребують, – це уваги», – розповідає Оля.
Вона з іншими волонтерами розмовляє з бійцями, вислуховує їх, возить на прогулянки. Особливої підтримки потребують ті, хто отримав важкі поранення і опинився прикутим до візків чи ліжок. Часто їхні рідні далеко, тож «Їжачки» намагаються замінити сім’ю, даруючи тепло і турботу.
Сила доброти та віра в майбутнє
Оля щиро дякує тернополянам і місцевому бізнесу, які завжди відгукуються на потреби організації, допомагаючи забезпечити військових усім необхідним. Завдяки їхній підтримці вдається організовувати для бійців екскурсії, табори, риболовлю.
«На природі, у тиші, хлопці часто вперше за довгий час усміхаються, починають говорити, мріяти. Це надзвичайно цінно», – каже вона.
Для Олі ці зустрічі та підтримка – не просто допомога, а частина її життєвої філософії. Вона вірить у закон бумеранга: що віддаєш, те й повертається.
«Мій старший син і коханий чоловік нині на фронті. Я вірю, що, допомагаючи тут, я сприяю тому, щоб і їм хтось допоміг, коли буде потрібно», – ділиться вона.
Оля – багатогранна особистість. Окрім того, що вона чарівна, активна волонтерка і любляча мама, вона має дві вищі освіти. Свого часу закінчила Тернопільський національний педагогічний університет за спеціальністю «туризм», мріючи відкрити власну туристичну агенцію та об’їздити світ. Цю мрію вона досі береже в серці, впевнена, що одного дня вона здійсниться. Друга освіта – магістр психології, а під час війни Оля ще й стала сертифікованою військовою психологинею.
«Я постійно вчуся, адже цих знань замало, щоб кваліфіковано допомагати нашим захисникам. Нині кожен із нас має змінюватися, щоб підтримати наших воїнів. Вони бачили те, що нам важко уявити. Ми мусимо бути готовими вислухати, підібрати правильні слова, створити тепло і любов. Наші військові заслуговують на це, бо вони – наші герої», – каже тернополянка.
Ця розмова змусила задуматися. Більшість із нас скаржиться на дрібні проблеми: погоду, роботу, втому від війни. А Оля та її «Їжачки» щодня борються за кожен момент радості для своїх дітей, вимолюють у Бога ще один день їхніх усмішок і водночас знаходять сили піклуватися про військових. Для них немає чужих – усі свої, усі рідні, усі українці. Дякую вам, неймовірні люди, за те, що тримаєте міцний тил для нашого незламного війська!
Зоряна Деркач
