Серед мальовничих скель над річкою Збруч, що нині відділяє Тернопільську область від Хмельницької, височіють руїни Скала-Подільського замку – одного з найстаріших оборонних форпостів заходу України
“Еспресо.Захід” розповість про замок, який свого часу був ключовим на торговельних шляхах Поділля, а його історія та легенди – це сплетіння правди й переказів про давно минулі дні.
Як виник замок у Скала-Подільську
Перші згадки про укріплення на місці сучасного замку сягають ще княжих часів, а саме XIII століття (перша згадка про поселення – 1210 рік), коли на скелястому мисі могло існувати давньоруське городище. Вважається, що перший дерев’яний замок з’явився тут у цей період, але був зруйнований під час монголо-татарських набігів.
У 1360–1370-х роках, коли Поділля перебувало під владою литовсько-руських князів Коріятовичів, на цьому місці звели кам’яний замок. Цей період характеризувався активним укріпленням західних рубежів Великого князівства Литовського, а Скала над Збручем стала важливим пунктом на торговельному шляху з Криму через Кам’янець до Львова.
У 1394 році замок захопив литовський князь Вітовт, що підкреслило його стратегічне значення. У 1395 році король Владислав II Ягайло передав Скалу разом з іншими подільськими замками Спиткові з Мельштина, що стало першим документальним підтвердженням існування укріплення. У XV столітті Скала отримала магдебурзьке право, а замок став центром оборони від татарських набігів, які регулярно спустошували Поділля (зокрема в 1497, 1516, 1539 роках).
Розвиток замку
У XVI столітті замок зазнав значної реконструкції. У 1515 році його розбудував Станіслав Лянцкоронський, староста Кам’янця, за наказом польського короля Сигізмунда I Старого. Було зведено нові оборонні мури, чотириярусну порохову вежу та укріплення, адаптовані до використання артилерії.
Замок набув витягнутої форми, зумовленої рельєфом місцевості, і став одним із найпотужніших укріплень регіону. Його розташування на скелі, оточеній з трьох боків урвищем, робило його практично неприступним.
Лянцкоронські володіли замком до 1706 року, і за цей час він перетворився на адміністративний і господарський центр регіону. У замковому подвір’ї з’явилися житлові та господарські будівлі, а саме укріплення регулярно модернізували для захисту від нових загроз, зокрема османських вторгнень.
Битви та випробування
У 1620 році регіон зазнав турецького вторгнення, яке сильно пошкодило укріплення. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького замок захоплювали козаки у 1648 та 1655 роках, що призвело до додаткових руйнувань. У 1657 році трансільванський князь Д’єрдь II Ракоці ненадовго оволодів Скалою, пограбувавши місто та замок.
Найбільшого удару замок зазнав у 1672 році, коли за Бучацьким договором Поділля відійшло до Османської імперії. Турецька адміністрація отримала замок у стані руїн, а місцева церква на його території була перетворена на мечеть.
Після повернення Поділля до Речі Посполитої наприкінці XVII століття замок уже не відновлювався як оборонна споруда, втративши своє військове значення.
Виникнення палацу та його трагічна доля
У середині XVIII століття, коли замок уже не виконував оборонних функцій, скальський староста Адам Тарло вирішив перетворити його на резиденцію. На залишках фортечних житлових будівель він звів розкішний двоповерховий палац у бароковому стилі, оздоблений білокам’яним декором. Палац поділяв замкове подвір’я на парадну та господарську частини й мав триповерхові підвали, що породило легенди про підземні ходи до самого Кам’янця-Подільського.
За однією з версій, будівництво фінансувалося коштом зборів із місцевих жителів, що викликало невдоволення громади.
Хай там як, палац проіснував недовго. У 1765 році, через кілька років після завершення будівництва, у нього влучила блискавка, спричинивши пожежу, яка знищила більшу частину споруди, зокрема бічні прибудови.
Ця подія стала символічною, адже палац так і не був відновлений, а замок остаточно втратив статус резиденції.
Занепад замку та палацу
Після пожежі 1765 року замок і палац залишилися покинутими. Наприкінці XVIII століття Скала-Подільська перейшла у власність родини Ґолуховських, які збудували новий палац на південній околиці міста й заклали парк, відомий нині як пам’ятка садово-паркового мистецтва. Старий замок більше не використовувався як резиденція, а його мури та вежі поступово руйнувалися.
У XIX столітті замок почали розбирати на будівельні матеріали місцеві жителі. До XX століття від фортеці залишилися лише фрагменти. У 1930-х роках польська влада намагалася зберегти руїни, провівши архітектонічні обміри та фотографування, але ці зусилля не зупинили деградацію.
Під час Другої світової війни замок зазнав додаткових ушкоджень, а в радянський період його стан лише погіршився через відсутність консервації.
Сучасний стан
Сьогодні Скала-Подільський замок – це мальовничі руїни, з яких найкраще збереглися фрагменти стін, оборонна вежа, залишки бастіонів і підвалів. Руїни палацу Тарновських частково збереглися у вигляді фрагментів мурів і вхідного порталу.
Замок є пам’яткою архітектури національного значення та входить до складу Національного заповідника “Замки Тернопілля” з 2008 року. Доступ до об’єкта вільний.
Попри свій занедбаний стан, ця давня архітектура приваблює туристів, краєзнавців і любителів історії. Волонтери та місцеві активісти періодично проводять прибирання території, облаштовують інформаційні стенди.
Наразі повноцінного державного проєкту з реставрації не запроваджено, але є ініціативи з боку громади, краєзнавців і туристичних організацій, які виступають за консервацію та часткову відбудову фортеці як важливого історичного об’єкта. У планах місцевої влади – створення туристичного маршруту та музею на замкових руїн.
Однак реалізація цих планів залежить від залучення державних і приватних інвестицій, а також від політичної волі. Поки що замок залишається радше романтичною руїною, ніж активним культурним центром.
Легенди Скала-Подільського замку
Легенда про підземні ходи до Кам’янця-Подільського
Одна з найвідоміших легенд Скала-Подільського замку стосується мережі підземних ходів, які, за переказами, з’єднують його з Кам’янець-Подільською фортецею, розташованою за десятки кілометрів (за іншими легендами, вели до Дністра та навіть до підніжжя гори Чорногора).
Вважається, що ці тунелі, вириті ще за часів Лянцкоронських у XVI столітті, слугували для таємного переміщення військ, доставки припасів або втечі під час облог. Місцеві жителі розповідають, що підземелля мають кілька рівнів і простягаються під річкою Збруч, а їхній вхід захований під пороховою вежею замку.
Деякі перекази стверджують, що в XIX столітті селяни випадково знаходили входи до цих ходів, але через обвали чи страх перед невідомим ніхто не наважувався їх досліджувати. Хоча археологічні дослідження не підтвердили існування таких масштабних тунелів, частково засипані підвали палацу Адама Тарла та підземні приміщення під вежею додають правдоподібності легенді.
Скарби Лянцкоронських
Інша популярна легенда розповідає про скарби, заховані в замку родиною Лянцкоронських, які володіли Скалою до 1706 року. За переказами, під час турецької навали 1672 року, коли Поділля відійшло до Османської імперії, Лянцкоронські заховали свої багатства – золоті монети, коштовності та церковні реліквії – у таємних схованках замку. Найпоширеніша версія вказує на порохову вежу або підвали палацу як місце схову.
Привид замку
Містична атмосфера замку породила класичну легенду про привид пані в білому, яку бачили на руїнах палацу та біля порохової вежі. За однією з версій, це душа молодої дівчини з роду Тарлів, яка загинула під час пожежі 1765 року, коли блискавка влучила в палац. Інша версія пов’язує привид із трагічною історією кохання: нібито дочка одного з власників замку була заручена проти своєї волі, і, не витримавши горя, кинулася з мурів у прірву Збруча.
Легенда про прокляття палацу
Пожежа 1765 року, яка знищила бароковий палац Адама Тарла, породила відому легенду про прокляття. Місцеві жителі вважали, що блискавка, яка влучила в палац, була карою за несправедливе фінансування будівництва. За переказами, Тарло збирав кошти з селян, обкладаючи їх непосильними податками, що викликало гнів громади. Дехто вірив, що селяни прокляли палац, і саме тому він був зруйнований так швидко після завершення будівництва.
