У перший період повномасштабного вторгнення російських окупантів родина ветеринара з Сумщини евакуювалася на Тернопільщину. А потім батько, донька та її чоловік пішли у військо захищати Україну.
Старший бойовий медик одного з підрозділів 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України із позивним “Дєд” від початку повномасштабного вторгнення російських загарбників партизанив на Сумщині. Коли донька та зять мобілізувалися в ЗСУ, також пішов в армію. А нещодавно військовослужбовець був нагороджений Почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирськго “Золотий хрест”.
Олександр народився та проживав у селі Веселе на Сумщині. І дід, і прадід, і навіть прапрадід були ветеринарними лікарями, тож після закінчення Маловисторопського технікуму імені П. С. Рибалка за спеціальністю “Фельдшер ветеринарної медицини” він здобув ще й вищу освіту в Сумському національному аграрному університеті, трудився понад 15 років головним ветеринарним лікарем та головним зоотехніком у сільгосппідприємстві.
Велика війна для нього розпочалася з… нічного телефонного дзвінка. Друзі по роботі тривожно запитували:
– А що то заграва на Сході?!
Так ворог присунув на його рідну Сумщину. Із іншими колегами Олександр прибув в один із місцевих ТЦК та СП, але до українського війська нікого не взяли… Можливо, що в майбутнього бойового медика досвіду військової служби було якихось 40 діб ще в “лихі 90-ті”?
Довелося місцевим мисливцям самоорганізовуватися. Відстежували рух військових колон окупантів, передавали цю інформацію нашим. Словом, партизанили… А ще ж і на роботі мусив встигнути: війна – війною, а господарству треба було сіяти…
– Я за ті дні схуднув на 11 кілограмів! Бо ж старша донька із чоловіком та молодша донька якраз були на вишколі “Пласту” в… Бучі на Київщині. І доки вони не переїхали до Тернополя, сильно переживав!, – пригадує той доленосний час випробувань.
Вже потім і Олександр, і всі українці дізналися, які звірства творили загарбники на тимчасово окупованих територіях, особливо – в Бучі… І це усвідомлення стало додатковим стимулом для боротьби.
Навесні 2022 року до лав Сил оборони України добровільно мобілізувалася старша донька. Пішов у військо й зять-контрактник. Якось із дочкою відбулася така розмова:
– А мої троюрідні брати в армії?
– Ні…
– Тоді передай їм, що вони сцикуни…
Так для Олександра і настав переломний момент. І сержант таки мобілізувався до складу 68 Окремої єгерської бригади Оперативного командування Захід Сухопутних військ Збройних Сил України!
Перше бойове хрещення відбулося під Павлівкою. Ворог активно штурмував, тож “Дєд” спочатку нищив знавіснілих головорізів як оператор ПТРК, а потім заступив на посаду старшого бойового медика, рятував поранених побратимів.
Це вже зараз є чіткі протоколи та процедури евакуації особового складу з передової лінії фронту в разі поранення. А на початках, каже Олександр, діяли на свій страх і ризик, проявляли ініціативу та винахідливість.
– Не думали з хлопцями про небезпеку. Дістаєшся на визначену точку, бачиш, наприклад, наш підбитий бронетранспортер, і починаєш працювати. Незважаючи на ворожі дрони чи артилерійський обстріл, – говорить.
“Золотий хрест” військовослужбовцеві вручав в районі проведення бойових дій особисто Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський.
Почесна відзнака, зізнається сержант, знаходиться в домашньому сейфі, разом із мисливською рушницею, яка дуже знадобилася в 2022 році.
– Коли настане Перемога, то, мабуть, на визначну урочистість одягну піксельну куртку з “Золотим хрестом” на грудях, – зізнається. – А зараз не час хизуватися. І взагалі: найкраща для мене нагорода – врятоване життя пораненого побратима.
Отримати додаткову інформацію бажаючі поповнити лави славетної єгерської бригади можуть за тел. 099-387-87-18 або 093-055-25-98.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото Відділення комунікацій 68 ОМБр імені Олекси Довбуша.
