Світлана Хмарук з Тернополя прийшла до центру рекрутингу української армії у 21-річному віці. Дівчина хотіла мобілізуватись ще на початку 2022 року.
Вона розповіла Суспільному, що служить операторкою дронів у 108-му окремому гірсько-штурмовоу батальйоні. Щоб потрапити на бойову посаду, мусила боротися зі стереотипами. До Міжнародного дня боротьби за права жінок Світлана розповіла Суспільному свою історію.
“У травні 2024 року я зрозуміла, що більше так не можу. Для мене гасло “Україна понад усе” справді дуже багато значить. Воно не може бути лише на словах, його потрібно підкріплювати своїми діями”.
Зараз Світлана Хмарук є операторкою БПЛА взводу БАК “Аркан” 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Каже, пройшла довгий шлях, аби приєднатись до війська.
“Спершу я не могла отримати направлення саме через те, що я дівчина. Це бойова посада, дівчат, жінок на неї не дуже хочуть брати. По-друге, коли проходила фахове навчання, щоб отримати відповідну військово-облікову спеціальність, була єдиною дівчиною в групі. Там теж скептично на мене дивились: “Ммм, дівчина”.
Пам’ятаю, коли складала контрольні іспити і про будову дрона чітко все відповіла, інструктор ще кільком наступним хлопцям, які після мене складали, сказав такі слова: “От, ви не знаєте, а Світлана мені на все відповіла”. В нього був прямо шок, що я можу розібратися в технічній складовій. Існує стереотип, що технічні сфери не для жінок, не для нашого розуму, хоч насправді це зовсім не так”.
“Вони запитали мене: “Ти будеш з нами працювати, будеш з нами виїздити на позиції?” Я така: “Так”. Тобто, спершу це викликало шок, але з іншого боку, мій командир сказав, що дівчата можуть нарівні з чоловіками, а то й краще, виконувати роботу”.
Потрапити до підрозділу Світлана Хмарук намагалася впродовж трьох місяців. Часто їй пропонували посаду діловода або медика:
“На шляху долучення до війська це насправді було виборювання свого права, тому що часто я чула саме ось це: “Ми подумаємо, чи можемо вас узяти. Ви ж бо дівчина”. Тобто, це все-таки було питанням для підрозділів. Це доволі тісно межує з виборюванням свого права робити те, що хочеш”.
“Треба розуміти, що цілковитої рівності у такій патріархальній структурі, як військо, досягнути неможливо. Але це не означає, що потрібно повністю прогинатися під цю систему.
Якщо чітко зарекомендовуєш себе як людина із серйозними намірами, яка розуміється в сфері, яку обрала, яка може робити роботу на рівні (треба завести генератор чи якась інша робота, яку хлопці сприймають винятково на свій рахунок), якщо чітко розставляєш кордони, то немає нічого неможливого”.
