Образ української жінки, загартований війною, назавжди увійде в історію як символ стійкості, рушійної сили та підтримки. Українки воюють, рятують життя, волонтерять, дбають про близьких, досягаюсь професійних успіхів і навіть знаходять час на себе у такому шаленому ритмі життя. Історія Тетяни Комісарчук, дружини колишнього військовополоненого та ветерана Артема Комісарчука, яка останні 1,5 року свого життя присвятила лікуванню та відновленню чоловіка після важкого поранення, доводить: якщо за воїном стоїть сильна жінка — вистоїть і сам воїн.
Подружжя Комісарчуків живуть у Тернополі, виховують 4-річну доньку Яну. 14 жовтня 2022 року, коли жінка дізналася про поранення коханого, їхнє життя докорінно змінилось.
“О 5-й вечора мені постукали у двері незнайомі люди. Повідомили, що Артем важко поранений. Проте де він зараз — невідомо. Я почала обдзвонювати всіх, кого знала по службі чоловіка. Пізно ввечері ми дізналися, що Артем у Харківському військовому госпіталі, у комі”, — пригадує той день Тетяна.
За чотири дні військовий вийшов з коми та подзвонив дружині. З лікарняної виписки Тетяна дізналась, що всі частини тіла Артема були сильно ушкоджені, крім правої ноги. Тоді для родини Комісарчуків розпочався довгий шлях перебування у лікарнях і госпіталях в надії врятувати чоловіку життя.
“1,5 року Артема лікували у Польщі від рідкісної інфекції, яка з’їдала кісткові тканини лівої ноги. Йому зробили 130 операцій, щоразу відрізаючи по 1-1,5 см кістки. Коли хвороба зруйнувала кульшовий суглоб, лікарі допускали ремісію. Але я розуміла, з чоловіком щось не так, бо замість звичних 115 кг він важив 70 кг”, — розповідає Тетяна.
Лікарі у Львові радили ампутувати кінцівку, адже терапія антибіотиками не давала результату. Тетяна вмовила чоловіка піти на цей крок. Під час операції в Артема стався септичний шок, інфекція почала поширюватися на всі органи — шанси вижити були мізерними. Тетяна пригадує, що була на емоційному дні, адже це вона вмовила чоловіка погодитися на ампутацію.
На щастя, Артем вижив. Після ампутації лівої ноги хворобу вдалося подолати й чоловік почав швидко одужувати. Утім морально йому було дуже важко прийняти себе з інвалідністю — дуже дратувався, коли Тетяна пропонувала свою допомогу в побуті.
“Він хотів зі мною розлучитись, не розмовляв з донькою тривалий час. Навіть не хотів повертатися в наш дім після операції. Відчуття, що тепер він неповноцінний господар і навіть сніданок дружині приготувати не може, його руйнувало”.
Усе змінилося, коли чоловіку запропонували пройти протезування та реабілітацію у США від фонду Future for Ukraine. У провідній американській клініці MCOP Артему виготовили сучасний протез лівої ноги за його індивідуальними потребами. Протягом 6 тижнів з ветераном інтенсивно працювали фізичні терапевти та протезисти, аби максимально підготувати його до ходіння на протезі.
За час відсутності Артема, Тетяна облаштувала дім під потреби коханого. І коли чоловік повернувся додому, перше, що він зробив — приготував дружині сніданок.
1,5 року напруженого ритму життя дуже виснажили жінку емоційно та фізично. На власному досвіді Тетяна переконалась, що реабілітацію для військових з інвалідністю треба проводити в парі з дружиною. Адже якщо здасться жінка — чоловік залишається без підтримки та впадає в депресію.
Не падати духом Тетяні дуже допомагало волонтерство та поїздки на фронт, живе спілкування з військовими, які на передовій. Там жінка знаходила розуміння та підтримку.
“Якось я усвідомила, що серед цивільних в мене немає нікого, кому б можна було вилити душу. Переважно всі казали, що я сильна і маю думати про Артема, бо йому зараз важче”.
Сьогодні Тетяна Комісарчук мріє разом із чоловіком відкрити реабілітаційний центр у Тернополі, щоб допомагати іншим ветеранам відновлюватися після війни. А ще разом із сім’єю сісти в машину і поїхати в подорож. Донька дуже хоче в Африку. Чоловік пообіцяв це бажання виконати, але після того, як закінчиться війна.
