До Тернополя він повернувся зі срібною медаллю. Її Олексій Горб виборов на «Іграх нескорених» у Канаді. Він один із 35 військових та ветеранів представляв збірну України. «З принцом фото зробили?» — жартома запитую я. Олексій всміхається, каже, що Гаррі бачив, він навіть проходив повз, але фото з принцом не має. Зауважу, що «Ігри нескорені» започаткував британський принц Гаррі у 2014 році. Втім, українська команда виступає лише впʼяте.
Спортивне спорядження — спогад про інше життя
Останній рік основне коло спілкування Олексія — рідні та медперсонал. Він проходить тривалу реабілітацію після поранення, яке отримав під час виконання бойового завдання поблизу селища Площанка на Луганщині у 2023 році. Важке уламкове поранення лівої ноги і як наслідок – 12 оперативних втручань.
— Ось так лежу вдома, дивлюся, а в кутку моє спортивне спорядження стоїть, наче з іншого життя, — розповідає чоловік. — До війни я був доволі активним: працював гідом у горах, займався водним туризмом, ходив у гори та сплавлявся на каяках. Щоби бути ближчим до гір переїхав до Івано-Франківська.
Тут мушу уточнити для читачів. Сам Олексій родом з Херсонщини, але після закінчення вишу мешкав і працював у Києві.
— І робота подобалася, і столиця подобалася, але в певний момент я зрозумів, що я не там, де маю бути й в мене обмаль часу на улюблені заняття, — зазначає чоловік. — В офісі мені стало тісно, а в столиці — швидкий темп. Тому я вирішив пожити в Івано-Франківську, місто — невелике і туристів багато. А ще я міг часто робити вилазки в гори, влаштовувати турпоходи, чим в підсумку і зайнявся. Нарешті в мене було таке життя, про яке я мріяв. А в Тернополі я опинився через кохання. Моя дружина тут працювала, тому переїхав до неї.
Війна, яка змінила все
Однак стабільне й омріяне життя навпіл розділила війна. Тепер, що таке «до» і «після» Олексій знає напевне:
«24 лютого на світанку до мене зателефонувала сестра і сказала, що вже почалося… Спершу я багато волонтерив, облаштували кемп «Білий слон» під притулок для біженців, коли ситуація більш-менш стабілізувалася, почав возити гуманітарну допомогу, але про те, що піду до війська був переконаний, тому готувався».
Олексій став одним із бійців добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Війна на фронті у нього закінчилася у березні 2023-го, а тепер він веде «війну» за власне здоровʼя.
35 із 329
Подати заявку на відбіркові змагання для участі в «Іграх нескорених» Олексія вмовила подруга.
— Коли почув її пропозицію, почав відразу відмовляти, —розповідає Олексій, — які змагання, коли зараз я в лікарні, проходжу реабілітацію, і ще до кінця не відомо що буде з моєю ногою. Але її переконання були безапеляційними. Мовляв, я приїду, і поспілкуюся з людьми, які такі самі як я. Коли приїхав на тренувальний кемп, то просто отримав задоволення від самого спілкування. Після поранення усі колишні знайомі та друзі переважно відійшли: у них своє звичне життя, а в мене — боротьба за здоровʼя. Та й спільних тем, як таких, уже немає, війна дуже змінює.
Відбір на змагання відбувався упродовж двох днів на різних спортивних локаціях у Києві та області. У них брали участь аж 329 учасників.
— Мені було важливо чи я пройду відбір, дуже хотів, але не сподівався, що таки отримаю бажане, — каже Олексій. — Це просто потужний імпульс для усіх учасників, щоб вони побачили на що здатні, незважаючи на проблеми зі здоровʼям. Ці змагання — доказ того, що навіть після тяжких травм можна залишатися активними. І зрозуміло, що ці люди, які приїхали на відбір, вони зробили над собою в певний момент зусилля. Хтось більше, хтось менше, але зробили. Велика дяка організаторам, які усіляко підтримували нас і допомагали показати якнайкращі результати.
Нога «підвела»
Після відбору Олексій кілька разів їздив на тренування з командою. Їх проводили на околицях Києва, Закарпатті, Львівщині та Буковелю. Чоловік каже, що в Україні проблема з інклюзією.
— Оскільки в мене реабілітація ще не закінчена, цей процес триває, то під час підготовки моя нога трохи зробила мені «підставу», почали відкриватися рана, — продовжує розповідь чоловік. — Плавати категорично заборонили. Довелося зніматися зі змагань з плавання. Це було для мене найважче. Організатори радили спробувати себе у гірськолижному виді спорту. Я погодився.
Завдяки старанням української діаспори спортсмени мали можливість провести тренувальний збір у Вістлері напередодні змагань і додатково займатися.
— Погода була казкова, тому тренуватися було одним задоволенням, — згадує Олексій Горб. — Тішить, що земляки подбали про нас. Завоювати медаль я не очікував, тому вона стала для мене приємною несподіванкою.
Плани на майбутнє
Минув тиждень, як Олексій повернувся зі змагань. Попереду ще одна операція і реабілітація. Однак він налаштований позитивно.
— Можна зачинитися вдома і нарікати на те, як все погано, – зауважує Олексій, — а можна зібрати волю в кулак і навчитися жити в тому тілі, яке є зараз, минулим ти ніколи не будеш.
Олексій дуже хоче заснувати в Тернополі ветеранську волейбольну команду, бо спорт, за його словами, найкращий спосіб соціалізуватися й навчитися ставити нові цілі, адже життя після поранення не закінчується.
Оксана Смільська
Обговорення