Різдвяне послання
архиєпископа та митрополита Тернопільсько-Зборівського Теодора Мартинюка
на 2024 рік Божий
Преосвященні владики, всесвітліші і всечесніші отці, преподобні брати і сестри у монашестві, любі брати семінаристи, дорога родино вірних Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та всієї нашої митрополії.
«Слава на висотах Богові і на землі мир!
Сьогодні Вифлеєм приймає того, хто повсякчас
сидить з Отцем,
Сьогодні ангели народжене Дитятко,
як Бога прославляють,
Слава во вишніх Богу, і на землі мир,
в людях благовоління!»
(Стихира Утрені Різдва Христового).
Христос рождається! Славіте Його!
Темної холодної ночі біля Вифлеєму шириться спів ангелів, які сповіщають народження Божого Сина – Його прихід у наш світ. Завдяки ангельській пісні назва цієї, юдейської периферії стала відомою у всьому світі. У наших колядках ми не раз згадуємо це місто: «Во Вифлеємі нині новина, Пречиста Діва зродила сина, в яслах сповитий серед бидляти, спочив на сіні Бог необ’ятий».
Місцем появи Спасителя на світ стала Вифлеємська околиця, провіщена у пророцтві пророка Міхея, який був сучасником великого пророка Єремії. Він жив у VІІІ столітті перед Христом у Юдеї. Цей час був дуже трагічним для його народу. Північне ізраїльське царство було окуповане ассирійцями, які через двадцять років напали на Південне царство та захопили також і його. Великий смуток панував серед пригнобленого народу. У цьому горі та відчаї Бог залишався зі своїм народом і промовляв устами свого пророка. Саме у цей момент Господь звістив свою обітницю про народження Божого Сина у невеличкому Вифлеємі: Ти ж, Вифлеєме – Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі, його походження з давніх-давен, з днів споконвічних». (Мі. 5,1) Це пророцтво Бог дає як знак надії, що має на меті скріпити його народ у час важкого випробування. Бог з ним, а отже його історія не завершилася, вона триває у координатах цієї надії. Його історія не замикається у сьогоднішньому дні, а має «завтра».
У різдвяний час ми також проголошуємо, що Бог з нами: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог» (Велике Повечір’я).
Ведені цією надією пастушки та мудреці приходять до вифлеємських ясел, аби привітати Божого Сина і Його Матір. Надія спонукає Марію та Йосифа долати усі труднощі під час втечі до Єгипту, щоби зберегти Дитину, що не належить лише їм; Вона належить Богові та всьому людству. У різдвяній історії ми зустрічаємо багатьох свідків надії.
Кожного року народження Спасителя, яке ми святкуємо, є для нас таким самим знаком надії. Християни покликані бути людьми надії. Надія має двох противників – песимізм та байдужість про майбутнє. Ми легко піддаємося їхньому впливу у різних обставинах життя. Обидва ці стани нашого духу є невиправданими крайнощами. Попри очевидну протилежність, вони насправді дуже близькі один до одного та спотворюють правду про нашу дійсність і ведуть у помилковому напрямку. Песимізм не вірить у будь-які зміни та заохочує нас змиритися й опустити руки, адже це і так ні на що не вплине. Байдужість переконує у тому, що все відбудеться само собою, а отже не потрібно нічого робити – тому також спонукає нас до пасивності. Лише надія дарує виважений погляд на наше життя та веде до справжнього розвитку та праці. Наше майбутнє без розчарувань можливе лише з надією, яку дарує Господь. Цієї надії зичу нині всьому нашому народу, кожному брату та сестрі, які долають нелегкий, проте спільний шлях. Нехай новонароджений від Діви у людському тілі Син Божий Ісус Христос утверджує кожного із нас на цьому шляху. Надихаймося від осіб, які стоять довкола ясел – адже вони свідки надії.
Дорогі брати і сестри! Ділюся сьогодні різдвяною надією з усіма вами. Запрошую усіх стати довкола ясел новонародженого Божого Сина, щоби спільно прославити його нашою українською колядою, яка також протягом століть непростої української історії була та залишається піснею надії. Хочу спільно з вами бути на коляді та молитися у кожній парафіяльній спільноті нашої архиєпархії та митрополії, бути за Святвечірнім столом з кожною українською родиною. Нині бажаю потішити літніх людей і тих, що страждають. Бажаю бути у лікарнях, аби принести різдвяну радість хворим та зболеним. Та особливо прагну бути з воїнами і капеланами нашої архиєпархії, які перебувають у зоні бойових дій, аби різдвяною надією скріпити їхній дух. Молюся за всіх полеглих, полонених, пропалих безвісти, поранених та їхніх рідних. Нехай світло Вифлеємської зорі досягне і зігріє їхні серця, де б вони не були. Благаю Новонародженого Ісуса, аби темрява довгої ночі, яка затягнулася над Україною через війну, була розвіяна світлом цієї Вифлеємської зорі.
Зичу всім благословенних Різдвяних свят! Прославляю разом з вами новонародженого Божого Сина словами нашої української коляди: «Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна світлом засіяла».
Христос рождається! Славіте Його!
Архиєпископ та митрополит Тернопільсько-Зборівський Теодор Мартинюк.
