5 грудня 1994 р. в Будапешті (Угорщина) відбулася глобального значення подія, що мала далекосяжні негативні наслідки для миру на планеті. Вона стала чорною сторінкою в історії України, оскільки в числі інших чинників призвела до агресії кремля проти нашої держави.
30 років тому лідери США, Великої Британії, РФ та України, на територіях яких була розміщена зброя масового враження, підписали документ під назвою «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Міжнародна угода передбачала без’ядерний статус нашої країни. Згодом документ підписали Франція і Китай (КНР).
Людство зраділо б, якби після мирного розпалу агресивного СРСР, падіння комунізму й закінчення холодної війни був підписаний міжнародний Договір про цілковиту заборону ядерної зброї, її виробництво, зберігання і застосування. А також про знищення її арсеналів у всіх країнах. Адже в тодішній час стрімких глобальних змін, багато хто вважав, що світ наближається до подолання всіх ідеологічних і політичних суперечностей, всеосяжної безпеки і вічного миру.
Після проголошення незалежності України, розпаду агресивного СРСР й поділу між колишніми республіками союзного майна у «спадок» від імперії зла нам дісталася вся зброя, що перебувала на території УРСР, в тому числі ядерна. Найбільшу небезпеку для миру на планеті становили 1900 ядерних зарядів, якими були оснащені 176 балістичних ракет. Європа і США дали їм назву «Сатана». Ракети стояли на бойовому чергуванні у шахтно-пускових установках (ШПУ) на території декількох областей Центральної України. І були націлені на держави Європи–членів НАТО, які кремль завжди вважав ворожими.
Хоча смертоносна зброя загрожувала багатьом народам саме з території України, наша держава, як формальний її власник, була позбавлена можливості вливати на її застосування. Управління ракетами, як і в попередні десятиріччя, здійснювала москва. Тільки за наказом влади РФ, без згоди Києва «українські» ракети, кожна з яких оснащена декількома ядерними зарядами, могли стартувати з місць базування й летіти до запрограмованих цілей. Несучи страшенні руйнування країнам Західної Європи і смерть десяткам мільйонам їхніх мешканців.
Найголовніші положення Меморандуму такі. США, РФ і Велика Британія взяли низку важливих зобов’язань щодо України, зокрема:
-поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України;
-утримуватися від насильницьких погроз і використання сили проти територіальної цілісності й політичної незалежності України;
-жодна їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони…відповідно до Статуту ООН;
-утримуватись від економічного тиску на Україну, спрямованого на підкорення її своїм власним інтересам..;
-домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;
-не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу (України) на них самих, на їхні та підопічні їм території, на їхніх союзників;
-проводити консультації в разі виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно дотримання цих зобов’язань.
Отже Україна в обмін на гарантії безпеки «великих» держав повинна була у встановлені терміни вивезти зі свої території всю ядерну озброю. Демонтаж і видалення з України смертоносної зброї не передбачали знищення ядерних головок. Всі ракети й боєзаряди мали бути передані до РФ. Україна зробила це в порівняно короткі терміни.
Експерти вважають, що міх англійським та українським варіантами тексту меморандуму є суттєва різниця. В українському варіанті назва звучить так: «Меморандум про гарантії безпеки…», в англійському — «Memorandum on Security Assurances» («безпекові запевнення»). Термін «запевнення»–не дипломатичний. Він не чіткий, не має міжнародно-правової конкретики. Тому смисловий зміст Будапештського меморандуму не передбачає жодного механізму гарантування безпеки для України. Хоча документ містить фразу «Підписано в чотирьох рівно автентичних примірниках українською, англійською та російською мовами». А підписи президента США і прем’єр-міністра Великої Британії стоять не лише під англійським текстом, але й під українським та російським, де записано відповідно «гарантії» та «гарантии».
Хоча меморандум не належить до числа документів, які підлягають ратифікації (тому й не став актом внутрішнього законодавства жодної з країн-підписантів), він є повноцінним міжнародним договором. Але що з того! Підписаний президентом РФ Б. Єльциним меморандум про гарантії безпеки України, так саме, як укладений 1997 року окремий договір про дружбу і співпрацю між обома країнами не стали ні перешкодою ні стримувальним чинником для агресії кремля проти нашої держави. З неприхованою, загарбницько–бандитською метою–окупувати Україну й ліквідувати її державний суверенітет. Саме про такі наміри заявляли кремлівські виродки 24 лютого 2022 року .
У день раптово-злочинного нападу кремлівські пропагандисти хвалилися, що їхня «нєпабєдімая» захопить Київ за три дні. А всю територію нашої держави окупує за два тижні. Завдяки героїчним ЗСУ й масовому спротиву нашого народу ворог не спромігся загарбати Україну навіть за 1025 днів великої війни. Україна мужньо бореться, хоча 20% нашої національної території перебуває під окупацію одвічного ворога нашого народу.
Чому дружні нам демократичні країни, передусім США та ВБ, не діяли відповідно до Меморандуму про гарантію безпеки України після підлого нападу кремля? Адже їхні демократичні уряди знали про тридцятирічної давнини зобов’язання перед нашою державою! І при владі в них (незалежно від партійності) перебувають не брехливі босяки-кагебісти, як у московії. А особи добре освічені й моральні, пройняті духом гуманізму. Тому вчинки їхні мають відповідати високим стандартам західної культури й етики, в основі якої лежить не тільки письмове зобов’язання (у даному разі-меморандум), але і слово джентльмена. Якщо пообіцяв-хоч умри, але зроби!
Починаючи з 2014 року, демократичні держави зробили для України дуже багато, але не все з того, що могли й зобов’язані були зробити відповідно до Меморандуму. Ще 10 років тому США, ВБ і Франція повинні були не допустити кремлівської агресії проти нашої держави. Але виявили бездіяльність. Як огидний Пилат, умивши руки, віддали Україну на розтерзання і розп’яття лютому ворогу.
Пам’ятаємо, що деякі західні політики правдиво і чесно висловлювалися про Меморандум відразу після його підписання. Колишній президент Франції Ф. Міттеран сказав тоді набагато молодшому за себе Кучмі: «Синку, якби ж ти знав, як підло тебе обдурили в Будапешті!» Але плюгавий, «синок» Кучма (очевидно-«песький син», а не син України), як засвідчило його 10-річне правління, завжди був невігласом у питаннях великої політики. Таким і залишився.
Сховавшись від війни в маєтку зятя-мільярдера Пінчука аж на острові Сардинія, він тупо роздає поради, як діяти Україні в умовах відбиття московської агресії. Але не пояснює, чому сам, коли був президентом, не керував державою грамотно й патріотично в інтересах нашого народу! Чому його адміністрацією управляли невігласи—некомпетентні, але загребущі табачники, медведчуки, литвини та інша зрадницька антиукраїнська нечисть? Мовчить Кучма про «касетний» скандал і вбивство журналіста Гонгадзе. Зате хвалиться своїм великим подвигом біля острова Тузла. Бреше, що рішучістю й відвагою зупинив напад московії на Україну.
Але що мав на увазі мудрий і досвідчений Міттеран, коли сказав Кучмі про обман України в Будапешті? Звісно, натякав на те, що Україна втратила рідкісний шанс отримати від добровільного роззброєння низку великих вигод — політичну, безпекову, економічну, гуманітарну. Але нічого не отримала. Через нерозуміння тодішньою владою, що складалася з перефарбованих комуністів (а також замаскованих під патріотів московських агентів) національного інтересу. Адже виробництво й обслуговування ядерної зброї коштувало нам сотні мільярдів доларів. Викидаючи під час «холодної війни» величезні кошти на мілітаризацію, Україна жила в бідності.
Тому за добровільне ядерне роззброєння (ціна демонтованих ракет становила щонайменше 200 мільярдів дол.) українська влада мала б вимагати від заможних країн Заходу виплати значної фінансової компенсації. Але через безхребетність, тупість і ницість не вимагала.
Хоча мала б знати: такі потрібні багатомільярдні кошти, в разі отримання, були б спрямовані на демілітаризацію економіки-технологічно застарілої, відсталої, неефективної. А також на вдосконалення інфраструктури: будівництво якісних доріг, шкіл, лікарень тощо. Україна могла б уникнути гіперінфляції, падіння життєвого рівню населення й низки інших тогочасних бід.
На пропозицію деяких мовознавців, нашу мову доцільно збагатити неологізмами «будапештник»–цинічний брехун, який прикривається словесною облудою і «будапештити»– підло обманювати некомпетентних довірливих невігласів.
Уже після широкомасштабного вторгнення в Україну піддав критиці свою зовнішню політику колишній президент США Клінтон. Він визнав особисту нечесність щодо України під час підписання Меморандуму. Сказав, що головним його завданням було якомога швидше роззброїти нашу державу. А не допомогти молодій Україні вистояти, подолати труднощі періоду переходу від тоталітаризму до демократії, від планової економіки до ринкової.
Але визнати помилку (насправді—цинічний злочин проти України і міжнародної безпеки)–це не каяття. Навіть не заклик колишнього президента США до нинішнього і майбутнього очільників свої держави всіма силами і засобами допомогти Україні назавжди вигнати московського агресора із загарбаних територій. І переможно закінчити оборонну, справедливу національно-визвольну війну. Й гарантовано утвердити справедливий всеосяжний мир на українській землі.
Таких примітивних, аморальних і нерозумних керівників держав, як Клінтон і Мейджор, через заподіяння шкоди міжнародній безпеці й миру на Землі, потрібно притягувати до юридичної відповідальності. За звинуваченням у брехні й шахрайстві, які призвели до важких наслідків—руйнівної війни. Може, тоді недоумки не будуть пертися в політику і претендувати на відповідальні державні осади.
Маємо констатувати: в останні місяці цивілізований світ, позбувшись страху перед кремлем, повернувся до України обличчям. І почав надавати нам всебічну допомогу (хоча в недостатніх обсягах). Це сталося після того, як героїчні Збройні сили відбили перші удари й зупинили ворога. Не маючи переваги, розгромили агресора біля Києва і Харкова. Не дозволили кремлівській банді провести в нашій столиці парад «пабєди» своїх загарбників, убивць і мародерів.
Які висновки маємо зробити ми-український народ і влада. На віру й запевнення не підписувати ні з ким жодних документів державної ваги. Ні під яким тиском і шантажем не ухвалювати невигідних рішень. Ретельно аналізувати всі можливі негативні наслідки проектів міжнародних угод.
З усіх світових трибун пояснювати людству: обман, крутійство і шахрайство неприйнятні у високій політиці. Тим паче з боку великих держав. Наслідки всіх помилкових ухвал та обману негативно позначаться на подальший подіях у світі. Вони стають історичним бумерангом, який боляче б’є по головах тих нерозумних політиків, які його запустили. Нерозв’язані своєчасно питання повертаються у вигляді великих проблем. Віримо у стійкість і перемогу України у справедливій оборонній війні
Анатолій Ковальчук
