При Асоціації жінок України з липня цього року діє Громадський центр надання соціальних послуг, який відкрили в рамках проєкту Європейського Союзу «Посилення залучення громадянського суспільства для розвитку соціальної сфери в Україні».
Про актуальність та важливість соціального захисту осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, говоримо з головою Асоціації, директоркою проєкту «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни» Ларисою Римар.
– Сьогодні в Україні багато проєктів реалізовуються у соціальній сфері. Чому так важливо розвивати сектор надання соціальних послуг населенню? І до чого тут громадські організації?
– Розпочну з того, що Закон України «Про соціальні послуги» надає право громадським організаціям реєструватися надавачами соціальних послуг, тобто працювати в правовому полі на рівні з бюджетними установами. Згаданий закон був схвалений у 2019 році і фактично демонополізував ринок соціальних послуг, розширивши можливості для громадян отримувати якісні соціальні послуги за власним вибором чи в бюджетних установах, чи в приватних закладах, чи звернутися до громадської організації. Наші переваги в тому, що громадський сектор має можливість залучити позабюджетні ресурси для реалізації соціально важливих проєктів. Асоціація жінок є прикладом того, як можна бути суб’єктом надання соціальних послуг і співпрацювати з донорами для досягнення конкретної мети – надати якісні соціальні послуги цільовим групам.
– Багато людей до кінця не розуміють, для чого їм звертатися до соціальних служб і яку вони там можуть отримати допомогу?
– На жаль, уявлення людей про завдання соціальних служб зводиться до виключно до надання матеріальної допомоги: гроші, продукти, засоби першої необхідності. Світова практика доводить, що місія таких закладів – окрім натуральної допомоги, дати знання про те, як людині самостійно побороти труднощі, з якими вона зіткнулася; навчити інструментам керування своїми емоціями та як переключитися з негативу на позитив. В Україні надання соціальних послуг спрямовано на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Іншими словами, фахівці центрів надання соціальних послуг (психологи, юристи, терапевти) допомагають людям жити з проблемою, укріплюючи також її ментальне здоров’я. Як кажуть мудрі: якщо не можеш змінити проблему, зміни своє ставлення до неї.
– Війна – це найбільший виклик для українців, який змусив соціальну сферу швидко розвиватися і задовольняти потреби мільйонів наших громадян. Скільки людей в Україні потребують допомоги?
– Соціологічні дослідження свідчать про те, що майже 40% українців через війну потребують гуманітарної допомоги, рівень бідності в Україні становить майже 70%, кожен другий через війну потребує психологічної підтримки. Тобто потреба у соціальному захисті є у майже половини українців. Якщо до війни соціальні служби опікувалися особами з інвалідністю та іншими вразливими групами, то війна призвела до утворення нових категорій осіб, наприклад, ВПО, ветеранів війни, які сьогодні потребують особливої уваги і допомоги. Тому важливо, щоб мережа суб’єктів надання соціальних послуг розвивалася, бо саме соціальні служби мають брати на себе місію допомогти людям впоратися з тими викликами, які спричинила війна.
Нагадаю, що шкода, завдана збройним конфліктом чи бойовими діями, згідно п.15 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» є одним із чинників, що зумовлюють складні життєві обставини – обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно. За цих умов майже кожен громадянин потрапляє під категорію особи, яка має право на соціальні послуги у зв’язку із складними життєвими обставинами – від одноразової консультаційної підтримки психолога та юриста до натуральної допомоги у вигляді товарів першої необхідності.
– Що пропонуєте для одержувачів соціальних послуг в рамках проєкту, який реалізовуєте?
– Наша цільова група – члени родин військових та особи з інвалідністю – отримують безкоштовну комплексну послугу соціальної адаптації, що включає юридичні послуги, психологічну допомогу, терапію творчістю та музикуванням, трудотерапію навчанням швейній справі, екскурсійні програми. Фахівцями нашого Центру розроблена 8-ми крокова програма соціальної адаптації, яка побудована на дієвих та ефективних методиках, які доведені на практиці.
– Як виникла така ідея?
– Ідея не нова, адже Асоціація жінок вже понад 25 років плідно працює у сфері правового та соціального захисту осіб з особливими потребами. За роки такої роботи ми зрозуміли, що соціальні послуги, які надає держава, не можуть повністю задовольнити потреби усіх людей, бо, на жаль, таких людей дуже багато.
Як мама сина з інвалідністю з дитинства я знаю проблеми таких людей і родин з власного досвіду. Я розумію тих, хто втратив рідних, у кого проблеми зі здоров’ям, тому намагаюся будувати роботу за принципом «рівний рівному».
Також важливо, щоб ми спільно, державний і недержавний сектори, створювали сприятливе середовище для одержання якнайефективніших соціальних послуг відповідно до законодавства України. В асоціації ми вивчили весь спектр соціальних послуг і нами розроблені такі тренінги, практики, які допомагають людині, яка переживає трагедію чи стрес, повернутися до нормального життя.
– Знаю, що Ви, Ларисо Іванівно, працювали над ідеєю проєкту, який дозволив це зробити.
– Так. Ми всі розуміємо, що одного бажання мало. Потрібна фінансова, інформаційна підтримка. Нам вдалося отримати таку підтримку від благодійної організації «Мережа 100 відсотків життя Рівне», яка реалізовує проєкт Європейського Союзу «Посилення залучення громадянського суспільства для розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs EmpowerUA). Моя команда розробила проєкт «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни», який отримав схвалення і став частиною згаданого проєкту Європейського Союзу.
– Чому саме такими категоріями людей обмежилися – родинами військових і особами з інвалідністю?
– Значна кількість людей перебувала в складних життєвих обставинах і до повномасштабної війни. Але тепер особливої уваги потребують члени родин тих військових, що нині на фронті, або, на жаль, загинули, а також особи з інвалідністю, для яких до їхніх проблем додалася війна – додатковий стрес, який нерідко стає хронічним.
– У чому особливість вашого підходу до соціальної адаптації цих людей?
– Особливість – у комплексному підході, застосуванні сучасних методик, засобів впливу на емоційний стан через творчість. Наша команда працює за державними стандартами, поряд з тим намагаємося вирішувати питання креативно, з індивідуальним підходом до кожного учасника проєкту. Проводимо тренінги психолога, арттерапевта, навчаємо співу, рукоділля. Здавалося б, забава, не серйозно. Але це не так, адже такі методики, побудовані на творчості, визнані в країнах світу як найбільш дієві у стабілізації психологічного, емоційного стану людини. В нас цей комплекс соціальних послуг безкоштовний. Ми запрошуємо всіх, хто хоче спробувати таку соціальну реабілітацію, якою послуговується світ. Приходьте! Ви знайдете тут підтримку і друзів, зможете хоч на деякий час відволіктись від важких думок і переживань, а, може, вам вдасться переосмислити погляди на дійсність і проблеми.
– У вас працює юрист. З якими питаннями до нього можна звернутися?
– Як з’ясувалося, наприклад, із спілкування з членами родин військових, питань, які потребують юридичних пояснень чимало. Наш юрист відповідатиме на запитання як у групах, так й індивідуально. Такий алгоритм роботи й у психолога.
– Завдання, які ставите, непрості. Щоб допомогти людині вийти із глухого емоційного кута, потрібні спеціалісти високого класу. Хто з вами працює?
– Такі задачі без кваліфікованої команди не виконати. У нас професіонали у своїй сфері: Галина Гончаровська – доцентка Тернопільського національного педагогічного університету, кандидатка психологічних наук, практикуюча психологиня; Зінаїда Мокрицька – спеціалістка з арт-терапії, соціальна педагогиня Тернопільського навчально-реабілітаційного центру Тернопільської обласної ради; Неоніла Іваноньків – майстриня апсайклінгу, викладачка по класу бандури; Наталія Присіч – співачка, тренерка з музикування та вокального мистецтва, викладачка вокалу Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької, понад 20 років була солісткою Тернопільської обласної філармонії.
– Що ще має почути ваша цільова аудиторія?
– Ми нікого не зобов’язуємо відвідувати заняття, бо це – справа добровільна. Ми лише хочемо, щоб люди не замикалися у своїх болях і страхах, щоб шукали емоційне розвантаження. Звичайно, ніхто не зможе змінити обставини, в яких перебуває людина. Але для неї самої важливо не бути на самоті, а опинитися серед тих, хто розуміє її проблеми, й за допомогою спеціаліста разом виходити з тенет зневіри і депресії. Ми для кожного, хто до нас звертається, шукаємо різні форми й засоби для цього. Той, хто побував на наших тренінгах, позитивно відгукується про результати, переказує знайомим і друзям. Відтак наш гурт стає все більшим і це нас тішить, бо тільки спільно, підтримуючи один одного, ми зможемо успішно долати труднощі.
Автор: Варвара Синявська
