Батько полеглого воїна Віталія Сидорука з села Яблунів, що на Тернопільщині, продовжує справу сина. Чоловік каже: «Я зобов’язаний жити далі, дальше рухатись, в пам’ять про мого Віталіка». Віталій Сидорук із позивним «Калаш» загинув 30 травня 2024 року від ворожого снаряду біля населеного пункту Райгородок у Донецькій області.
З Юрієм Сидоруком розмовляла журналістка Голосу Анна Тарасенко.
Віталій був запалений націоналізмом та патріотизмом. Він горів любов’ю до краю та хотів вкласти усі свої знання, усю любов молодшому поколінню.
З біографії Героя
Віталій Сидорук народився 25 квітня 2001 року у невеличкому містечку Новояворівськ, що на Львівщині. Коли йому минув рік, він з батьками переїхав на Тернопільщину, Гусятинський район, село Рудки.
Спочатку був садочок в селі Яблунів, а опісля – навчання в загальноосвітній школі (тепер – Ліцей села Яблунів). Два роки навчався у місцевій санаторній школі.
Після закінчення школи, юнак вступає в Гусятинський фаховий коледж ТНТУ імені Івана Пулюя на спеціальність «Інформаційні технології». В коледжі Віталій зарекомендував себе чесним, відповідальним студентом, захищаючи честь коледжу у різних спортивних змаганнях та конкурсах, про що свідчать багато грамот та дипломів, а про здорове почуття гумору та авторитет серед друзів свідчить Диплом «Містер Глядацьких симпатій», який він одноголосним рішенням суддів виборов на Конкурсі «Містер коледжу-2020».
Ще задовго до повномасштабного вторгнення хлопець прагнув приєднатися до лав добровольців, однак постало питання здобуття вищої освіти.
Бажання здобути вищу освіту спонукало Віталія продовжити навчання на факультеті «Комп’ютерно-інформаційних систем і програмної інженерії» в Тернопільському Національному Технічному Університеті імені Івана Пулюя на платній формі. Маючи хорошу базу знань з коледжу та слідуючи настановам викладачів, студент Віталій Сидорук, вже після першого року навчання за свої високі досягнення, згідно Наказу Ректора університету переводиться на державну форму навчання.
Війна. Лютий 2022 року кардинально змінює подальші плани Віталія
Перервати навчання і піти до війська хлопець не міг. Була умова: спершу диплом, а з новими знаннями й навичками він уже з легкістю може прямувати до війська.
Завершивши навчання, хлопець прийшов до батька.
– Як і обіцяв, це мій диплом, – згадує пан Юрій. – Завтра я їду підписувати документи.
У дитинстві Віталій завзято займався танцями у Зразковому дитячому ансамблі танцю «Первоцвіт», любив історію, комп’ютерні технології та дітей
– Я тепер розумію, що Бог дав йому усі знайомства і весь цей досвід невипадково. Вся його праця і знання зробили з нього людину з великої букви, – каже батько воїна. – Є якась відповідальність. Я завжди синові казав, щоб тобі не було стидно, перш за все, перед собою, і не було стидно перед іншими, що ти десь щось не так зробив.
Уже по загибелі Віталія командир підрозділу казав батькові: «вам не повинно бути соромно».
– Діти малі, маленькі патріоти, вони мають зрозуміти, що за Україну не треба гинути, треба відстоювати її і нищити тих, хто виступив проти нашої держави. Якщо буде це розуміння, то уже ніхто не зламає нашу націю. Це в нашій крові! Просто треба трохи власної сили і впевненості випустити на волю.
Мій син пішов на війну за покликом серця, хтось підписав контракт й пішов воювати також, у них в душі відбувся розрив і вони вирішили відстоювати країну в такий спосіб. Велика шана цим дітям, тим людям.
Юрій зізнається, пройшов комісію разом із сином
– Скажу вам по-секрету, ми двоє комісію медичну пройшли. Тільки я вчитель з сільської місцевості, працевлаштований на повну ставку, – ділиться він. – Син каже, тату, ти підтримуй мене з дому, а я піду. Я погодився і ми розподілили свої ролі.
Вступ на службу та навчання за кордоном
– 29 серпня 2022 року Віталік відбув на навчальний полігон, і успішно пройшовши всі випробувальні тести, поїхав здобувати військові навички штурмовика у Велику Британію.
Уже після навчань через півтора місяця у складі 3-ї роти 108 батальйону 10 бригади «Едельвейс» хлопця відправили на одну з гарячих точок – околиці міста Бахмут. Потім були Авдіївка, Куп’янськ та інші населені пункти. Дзвонив рідше.
Набутий досвід навчання, відповідальність, чесність, хоробрість – все це дало разом те, що Віталій здобув повагу та повну підтримку серед бойових побратимів.
«Я воюю не за чиновників, я воюю за дітей! Якщо я збережу хоч декілька дитячих життів – це уже буде досягненням!»
Із штурмовиків хлопця скерували до роботи з дронами
За півроку, через те, що за своєю спеціальністю хлопець був програмістом, йому дають доручення стати оператором літальних апаратів – «дронником». Те, що він знав, вмів – вклав у цю справу, яка стала для нього улюбленою.
– Якось я збираюся на роботу, як нині пам’ятаю. Миколая. Ранок. Ше якраз тоді той 22-й рік, грудень місяць. Я встаю, а звестися на ноги не можу, – ноги відмовляють. Кажу дружині, що щось із нашим сином. А він був на «нулі».
Віталій ніколи не лякав. Він завжди знав як розмежувати і подати інформацію кожному з членів родини, щоб кожен знав рівно стільки, наскільки це потрібно і могли скластися його розповіді у цілісну картину. Коли було потрібно, мовчав, аби не створювати зайвої напруги.
– Віталік дався чути, – продовжив Юрій. – Запевнив, що все нормально, усі атаки відбили.
А згодом, коли приїхав, зізнався, що тоді було непереливки і те, що він пережив, передати словами важко.
– П’ятниця, ми з дружиною Лілією поїхали до неї на роботу. Під аптеку, у якій вона працює, під’їжджає «Деу Ланос», а звідти виходить хлопець, військовий. Піднімаю голову, а то мій Віталік.
Каже, що відбилися і командир дав заслужене звільнення.
Тоді, під ранок, за словами батька, Віталік підняв у небо дрон і побачив на підході 9 танків. У тій сутичці вони підбили чимало бронемашин, знищили багато ворогів та попередили наступ.
Подібних історій про Віталіка чимало. Кажуть побратими, боєць він був відважний та розсудливий. Віталій любив експерименти і досягав своєї цілі.
Кохав, любив життя і мріяв про власну сім’ю
24 квітня 2024 року хлопець зробив пропозицію руки та серця своїй майбутній нареченій Іринці. Планували у жовтні цього року відгуляти весілля.
Але, 30 травня о 13.50, в четвер, одна ракета обірвала всі плани та життя Віталія та його побратима Саші, на псевдо «Карма», коли ті виконували бойове завдання біля населеного пункту Райгородок Донецької області. Одна ракета – два втрачених життя..
Третього червня тіло військового ЗСУ Віталія Сидорука силами побратимів було доставлено батькам сюди, на Тернопільщину. А вже 5 червня його поховали на місцевому кладовищі.
У Віталія залишилися батьки та молодший брат Денис, якого він дуже любив.
В листопаді минулого року Віталій Сидорук отримав відзнаку Президента України, у лютому його нагородили «Хрестом доблесті», а 16 лютого – «Залізним хрестом»
Зараз же батько в пам’ять про сина просить підписати петицію і домогтися присвоєння звання Герой України. На офіційному інтернет-представництві Президента України розміщено петицію, з якою чоловік звертається до громади й небайдужих Українців.
Юрій вважає, нагороди, як і фінанси – не головне, але це буде ще одним підтвердженням того, що син усе робив правильно і загинув недаремно.
Пам’ять важлива
Аби подвиг сина і інших воїнів, які пліч-о-пліч боролися за незалежність нашої країни, пам’ятали їх якомога довше, пан Сидорук ініціював створення Алеї пам’яті у рідному селі Героя – Яблуневі. Юрій каже, цей проект на разі на стадії обговорення, однак сподівається, що невдовзі зможе розказати про нього дещо більше.
«Свічка, яка самозапалюється і запалює інших»
– «Я мушу уже запалити там, на небі», – думаю, саме так зараз би сказав наш Віталік. Він понад усе любив підростаюче покоління і горів тим, щоб запалити дітей ідеєю.
Ми повинні втримувати наших дітей тут, заохочувати їх залишатися на своїй землі. От скільки ми втратили першокласних людей, спеціалістів за останні роки?!
Юрій впевнений, що потрібно підхоплювати ідеї, впроваджувати нові проєкти
– Чомусь у нас в Україні громадські організації і фонди працюють в одному напрямку, а держава в іншому. Віталік повторював, треба постійно руку тримати на пульсі.
Я із ним як говорив, він довгий час мене запевняв у потребі створення своєї організації чи фонду, який би дав змогу надавати підтримку молоді.
«Знаєш тату, нам треба започаткувати якусь благодійну організацію чи фонд, який почав би помалу працювати у тому напрямку, який задасть правильний вектор державі, чиновникам, щоб вони розуміли, якщо ми не вкладаємо душу, серце, знання в дітей, виховуючи їх справжніми патріотами, то справжніми патріотами почнуть займатися інші держави», – цитує Юрій. – Шо ми маємо? Ми маємо зараз те саме: діти з батьками виїхали закордон і побачили всебічну підтримку їхньої влади. Підтримку і те життя, якого не бачили тут.
Так, це добре, але я не беруся стверджувати, що ця дитина, яка виїхала і побачила інше життя, що вона повернеться назад. Патріотизм закладається змалку. У тому випадку – іншою державою. Шо робиться на сході? Впроваджується своє система виховання, створення ілюзорного життя, а разом з тими навіяними переконаннями зароджується і любов до того середовища, країни, принципів і стандартів, які оточують дитину.
При Ліцеї села Яблунів, у якому працює Юрій Сидорук, діє гурток військово-патріотичного виховання Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Юрій проводить заняття для своїх вихованців, готує дітей до вишколів. Часто до нього приєднувався син, читав лекції членам рою, проводив заняття, вчив історії і тактики ведення бою. Так Віталій неофіційно став військовим наставником учнів Куреня імені Любомира Гузара. Дуже любив дітей та хотів якомога більше вкласти свої знання та серце в душі малих дітей.
Віталій брав активну участь у житті юнацтва, а коли діти готувалися до змагань, хлопець запропонував батькові підтримати вихованців і як заохочення, в разі перемоги надати в якості призу – грошову винагороду, яку він виділить із своєї бойової заробітної плати. Діти не зайняли першого місця, однак слова про винагороду було дотримано. Гуртківці спільно, за так званий призовий кошт, придбали намет для рою.
– Мої вихованці, яких я дуже люблю та поважаю, ще раз відкрили в собі ті приховані таланти та надзусилля, в які вони іноді й не вірили, що у них такі є. Коли віриш в свою дитину-учня, в яку вкладаєш своє серце та душу, вона відповідає тим самим, і це мене дуже мотивує та надихає. А ще, коли вони знають, що й з небес, за ними спостерігає їхній старший наставник, який нещодавно пішов у засвіти…, – писав Юрій по завершенню ІІ (міського) етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри.
Віталій ще за життя ініціював виготовлення шевронів для членів рою, ініціював придбання елементів однострою. Зараз Батько хоче продовжити справу Віталія і вкласти душу та гроші у розвиток юнацтва.
– Діти мають повірити у власні сили і для цього їм необхідна всебічна підтримка.
Благодійному фонду – бути
Батько Героя розповідає. Син понад усе мріяв про створення фонду. Він хотів започаткувати його разом з батьком і підтримувати його діяльність.
– Він казав: «будемо сприяти розвитку патріотичного руху, писати проєкти, підтримувати дітей». І це все буде. Але крім дітей, першочергово надаватиметься підтримка воїнам і їх сім’ям, внутрішньо-переміщеним особам. Тим, хто постраждав внаслідок війни, – розмірковує чоловік. – Якщо однодумців я знайду, мене підтримають! Якщо є однодумці, які мають своє бачення відносно діяльності фонду чи конкретних напрямків роботи, зголошуйтеся, я готовий розділити вашу думку і працювати на спільний результат заради спільного блага.
Із думками про благословення пан Юрій звернувся і до єпископа Тернопільського і Теребовлянського УПЦ КП Павла Кравчука. Свою підтримку, молитву і благословення надав також Митрополит Епіфаній
– Якщо Бог забрав у мене найдорожче, отже Він має допомоги мені у цій справі.
Робота над реєстрацією фонду триває. Зараз проходить процес оформлення документів. Над створенням благодійної ініціативи Юрій працює не сам, а дружиною Лілією та з вдовою побратима Віталія – Анастасією Болгар’євою.
Віталій «Калаш» загинув не один, разом з ним загинув побратим – Юрій «Карма» Болгар’єв
Побратими згадують хлопців і шанують пам’ять про них, складаючи вірші, монтуючи відеозаписи з бійцями і готуючи помсту для ворога.
Шлях козака-то терниста дорога,
Водограй люті, печалі і втрат.
Тисячі орків лишилися в полі,
Ти не злякався, Ти вистояв Брат!Навіть коли навкруги все палало,
Рушились стіни, вмирав Побратим,
Шансів вціліти було небагато,
Але Ти прийняв останній свій бій.Брате-Калаш, ми віддячим вражині,
Де б не ховалася клята орда,
За сльози горя, за відчай і втому,
За рідную землю, бо Правда одна!За юнаків, що голови склали,
За Матерів, за оселю свою,
Бачив би Ти, як палатимуть орки,
Проклинаючи «Бабу-Ягу»!
(Автор Валерій Бакай)
Відео створене Побратимами Героїв.
– Героям України Віталію Сидоруку та Олександру Болгар’єву, що загинули внаслідок ворожого ракетного удару, присвячується…
Увічнення пам’яті
До слова, цієї неділі, 25 серпня, о 13:30 відбудеться відкриття меморіальної дошки воїну Віталію Сидоруку на фасаді Ліцею села Яблунів Копичинецької міської ради, Чортківського району, Тернопільської області.
Фото надані співрозмовником
