Політика і процедура мобілізації призвели до ситуації, за не публічними даними, що добровільно приходить воювати тільки 2% від тих, кому виписали повістки. Скільки завгодно можна дорікати хлопцям, які не йдуть воювати, називаючи їх «ухилянтами», звинувачуючи у тому, що вони не патріоти своєї країни, говорячи, що до них у будинок може зайти російський чобіт. Навряд чи зараз це спонукає більше людей піти добровільно на війну.
Сьогоднішня політика і процедура мобілізації вичавлюють залишки єдності нації та війська – головного чинника, що зупинив орду у 2022-му, а сьогодні – основного нашого ресурсу перемоги у Народній війні.
У чому ж проблема?
Насправді, чоловіки мобілізаційного віку є патріотами України своєї землі та домівки, родини і близьких. Кожному українцю є, що боронити на своїй землі. Але більшість з них, не бачать мотивації йти воювати через те, що робить і реально пропонує нинішня влада. Вона майже перетворила гідність захищати свою країну у примус і покору волі кожного та страх перед чисельними ордами агресора.
Чужа по духу влада не чує, а ні глуздом, а ні серцем, що все, що відбувається «через коліно», рано чи пізно відторгнеться, зімнеться та врешті решт розчавиться духом волі та вольностей.
Сьогодні в Україні величезна кількість тих, хто самовільно залишив військову частину (СЗЧ). Цифри не буду називати, щоб не жахати українців. Це величезна кількість людей зі зламаною мотивацією. Лише за останній місяць – більше шести тисяч кримінальних впроваджень проти СЗЧ вже запроваджено. Множте на 12 минулих місяців та міркуйте про ресурси і резерви.
Під час моїх поїздок по фронту, відбуваються комунікації з побратимами тих, хто самовільно залишив частину і втік. Що я від них чую? Насправді кожен третій із СЗЧ готовий знову піти на фронт і відвойовувати території. Але вже не у складі ЗСУ, а структурах добровольчих батальйонів. Не совкових «штрафбатів», а щирих добробатів. Об’єднання таких чоловіків у добровольчий воєнний корпус, навчання і оснащення, якість офіцерів середньої ланки дадуть їм другий шанс довести, що вони не боягузи до віку.
За нашими даними, понад 50 тисяч чоловіків із СЗЧ, готових добровільно туди, де не буде радянської мантри: «я начальник – ти дурень» готові йти туди, де насправді, буде бойове братерство. Туди, де командир – це старший товариш для рядового бійця, а для командира рядовий боєць – це найвища цінність.
На жаль, політика в Україні підміна поняття та загубила зміст досягнення перемоги. Якщо ми кажемо, що для українця ключовою цінністю є прагнення волі і вольностей, то по цій ідентичності і потрібно будувати ідентичність воїна переможця, гідного своєї нації та роду.
Дати можливість українцям проявити свою волю, битися за свої вольності, а не за владу, що «бореться з корупцією» будучи «джерелом корупції», за чиновників, що привласнюють собі заслуги ніби випрошених грошей і озброєнь, замість вдячності справами нашим міжнародним партнерам.
А що вже говорити про політику стосовно ДФТГ (добровільні формування територіальних громад). Це організація, у якій, по своїй добрій волі українці об’єднуються для захисту своєї території, а їх розпускають рішенням влади.
Сьогодні говорять про те, що із місць позбавлення волі випускають на війну засуджених. Але якщо взяти тих, хто у СЗЧ, які воювали і мають досвід, то виходить, що їх шлях у в’язницю? Але, як мінімум, кожен третій з них готовий воювати у навченому підрозділі та зі знаючим командиром.
Недаремно, один з депутатів зе-шобли якось проговорився, що на війні потрібна диктатура. Це означає, що у «менеджерів» Банкової на умі, то у їх «слуг» на язиці. Вони прагнуть ламати волю і хочуть, щоб люди воювали й працювали через примус, страх, покору. Мені їх шкода – мабуть, жили вони заблизько до «русского міра». Хочу запевнити – у них цього не вийде.
Сьогодні ключове питання – коли постане українська Україна?!
Через це, я хотів б сказати, що вільні українці мають гуртуватися і об’єднуватися. Рано чи пізно ми створимо добровольчий братерський корпус перемоги.
Жодна влада не зможе протидіяти цьому. Волелюбні вистоять духом і глуздом. Ми пропонуємо платформу для об’єднання –Бойове Братерство України. Якщо це не Ваше, то формуйте свої волелюбні платформи, і будьмо побратимами у спільній справі та вірності країні. Без такого духу та єднання, політика влади та кволість опозиції будуть продовжувати свої намагання нищити волю українців і вести нас своїми манівцями «русского міра», «нескінченими пʼятирічками».
Ми, братерство українців та війська – цього не дозволимо.
Нам потрібна перемога у Народній війні.
Переможемо.
Павло Жебрівський.
