Це інтерв’ю з військовим – розповідь про справжню війну з перших уст, та про службу на передовій, де кожний день – виклик. Із зрозумілих причин ім’я Героя не називаємо. До початку повномасштабного вторгнення він жив звичайним життям заробітчанина. Війна застала в одній з країн північної Європи. Його тамтешній керівник того ж таки дня запросив сім’ю українця переїжджати до нього, але рідні відмовилися від цієї пропозиції, тому він вже 26 лютого був у дорозі додому.
– Коли Ви вступили до лав Збройних сил України і де довелося служити?
– До ЗСУ я вступив в середині березня 2022 року. Спершу пройшов навчання, яке тривало 5 місяців – спочатку у Британії, а потім на полігонах України. Отримав гарну військову підготовку, зокрема, за 3 місяці мали змогу вистріляти 110 тисяч патронів. А після навчань мені випала честь обороняти південь Донбасу, район Великої Новосілки, де був так званий «Времівський виступ», на Донеччині і перебуваю ось уже 19 місяців.
– Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію на фронті?
– Зараз дуже складний період по всій лінії фронту, ворог переважає нас по всьому: техніка, люди, боєприпаси. Ми тримаємося на якійсь надії, що вище політично-військове керівництво оговтається і зрозуміє, що падіння фронту – це, на жаль, лише питання часу. Якщо нам вдасться втримати сьогоднішню лінію фронту, то це вже буде перемога. Й іноді закрадається думка, що нас «зливають», і що тільки людям на фронті потрібна війна. Тут все зовсім по-іншому, тут нема пропаганди, є тільки ти, противник і реальна смерть.
– Наскільки військові забезпечені всім необхідним?
– Щодо зброї, то все дуже відносно. У нас вистачає стрілецької зброї, є міномети, артилерія, танки, які стріляють із закритих вогневих позицій, але це ситуативна зброя… Якщо говорити про спецодяг, то коли я тільки прийшов в армію, не було майже нічого. Проте нове поповнення, яке приходить зараз, отримує майже все необхідне: РПС (ремінно-плечова система-авт.), якісне взуття та форму, бронежилети. Всі військовослужбовці нашої бригади проходять навчання у Британії. Ми повністю забезпечені харчуванням, за бажанням можемо докупити собі ще якісь смаколики. І на що я точно не можу скаржитись, так це якраз на харчування, одяг і керівництво батальйону, в якому проходжу службу.
– Чи отримують військові гуманітарну допомогу з-за кордону? А чи допомагають тільки волонтери з України?
– На початку війни ми були у військовій частині, і до нас привозили дуже багато гуманітарної допомоги з Італії. Останніх 16 місяців я не дуже звертаю увагу на походження продукції, але мені здається, що гуманітарної допомоги з-за кордону нема, є тільки волонтерське забезпечення.
– А чого військовим насправді не вистачає найбільше, щоб давати ще більшу відсіч ворогу? І що їм найбільше заважає?
– Найбільше заважає боротися сам ворог. А не вистачає нам молодих, талановитих людей, FPV-дронів та артилерійських снарядів. І ще нам бракує розуміння людей та держави. В нас усіх є вибір: або знову згуртуватися, або стати рабами і поколінням, яке втратило свою країну.
– Що змінилося для військовослужбовців при зміні головнокомандувача ЗСУ? Як сприйняли цю заміну військові на передовій?
– Особисто я поки не відчув змін, але думаю, що ця заміна – це добре. Цивільні дарма навіювали паніку з цього приводу, бо вони не можуть оцінити всієї ситуації. Думаю, що це було результатом ще однієї російської ІПСО для українців. А насправді нам треба щось змінювати, шукати нові варіанти, та, врешті-решт, нам потрібні «свіжі» голови.
– Чим українці найбільше можуть допомогти вам, військовим, щоб наблизити перемогу?
– У нас немає права здаватися, ми мусимо «стати» Ізраїлем – тобто настільки ж готовими постійно захищатися і перемагати. Ми всі маємо бути задіяні у війну. Тож в тилу треба уважно слухати запити військових і старатись максимально допомагати їм.
Розмовляла Антоніна Ричкун
Обговорення