Ми стали нацією, яка робить одне важливе діло”, — так про наше суспільство говорить третій президент України Віктор Ющенко. Він перший, хто поставив питання визнання Голодомору в Україні та в світі. Каже, цим хотів об’єднати українців за своєї каденції. Найважливішим вважав питання безпеки, тому обрав курс на вступ України до НАТО та ЄС. Про це, а також про своє отруєння, конфлікт між Зеленським і Залужним Віктор Ющенко розповів в інтерв’ю Суспільному.
– Ви нещодавно отримали медаль Ґарета Джонса за розповсюдження правди про Голодомор. За вашої каденції на державному рівні Голодомор визнали геноцидом українського народу. Як це сприймалося в суспільстві в ті часи?
– Треба почати з історії, коли я ще був маленький, мені доводилося пасти кіз, корів. Частина цієї роботи, пастівень був на старому цвинтарі. Я постійно в бабусі питав, хто там похований, а вона: “Та то монголи там поховані”. З часом почав розпитувати, чому в нас на горищі постійно сухарі, мішки на кроквах і тоді, з часом, вона розповіла. У роки великого Голодомору в нашому селі померло від голоду більше 1100 людей, а в роки Другої світової війни у нас померло 425 осіб. Коли починаєш зіставляти трагедію, масштаби, розумієш, що це ціла історія, яка не пізнана й не оцінена. Знаходимо могилку мами, батька мого. Коли ця історія накрутилася на твій родовід, я зрозумів, що вона не якась далека, чужа, вона про тебе. Коли я прийшов у політику, вважав, що ця історія робить моральний внесок спомину, вдячності тих людей, які не пережили це московське страхіття. Це одна з сторінок української трагедії, яка кінець-кінцем мільйони людей може привести до цільності, до єдності.
Голодомор геноцидом українців визнали понад 30 країн світу
Коли в тебе стоїть задача 45 мільйонів українців консолідувати. Консолідують багато речей, одна з них — це пам’ять. Ми це спільнота людей, які особливо на сході країни, на лівому березі втрати понад 10 мільйонів українців. Коли ця тема підіймається, вона викликає співчуття, співпереживання. Цільна державна політика фіналізує кінець-кінцем, єдність та цілісність. Ми одна нація, ми один народ, якщо ми пережили ту трагедію, то і переживемо цю війну, яку зараз веде Путін проти України. Я б сказав, це частина сумління, морального обов’язку, якому тебе вчила мама, бабуся. Ми жили тоді в країні, яка була під Москвою, де ця тема була закрита. Не можливо було знайти книжку, статистику, розповідь. За ці роки 10-15 років нам прийшлося зробити велику роботу, щоб до людей повернути цю пам’ять. З’явився день вшанування 10 мільйонів українців. Ми запалюємо свічки, згадуємо всіх наших померлих. Не менш важливо, що на сьогоднішній день Голодомор геноцидом українців визнали понад 30 країн світу. Вся провідна демократія світу з нами, вона визнала цей календар, визнала цю трагедію. Сьогодні нам уже набагато простіше говорити про те, хто ми, яку драму ми пережили і чому на сьогодні з нами увесь світ.
– Ви також за своєї каденції обрали відразу курс і на НАТО і на ЄС, як це було тоді і як це відбувається зараз?
– Ми починали з того, що 14% українського суспільства в 2005 році підтримували політику до НАТО. Ми поставили дуже багато суспільних дискусій, мета яких була донести до нації розуміння, що, шановні українці, ми сьогодні можемо говорити про зарплати, про пенсії, але майте на увазі, якщо ми на політичний порядок дня на перше місце не поставимо питання нашої безпеки, то пам’ятайте — ви не вирішили жодного з питань, які у вашому календарі можуть стояти. Нація і держава починаються із безпеки. Ви повинні знайти модель, яка дає відповіді на вічність вашої країни. Якщо ви цього не можете зрозуміти, якщо ваше існування через рік-два перетвориться, як існування чиєїсь колонії. Будь ласка, не займайтеся економікою, фінансами, вони вам не потрібні. Це не ваша доля. Моя ціль була: давайте ми якомога вище поставимо у наш порядок дня безпекові питання і покажемо, чому це повинно стати нашим пріоритетом. Це не тільки в Україні, візьміть поляка, німця, француза: безпекове питання — це питання номер один. Це та нація, яка думає про свою безпеку завжди. Коли переконали, що це питання важливе, то дайте відповідь, як ви бачите його рішення? Я розумію, що дві третини нашого суспільства виховані на темі Варшавської, Ташкентської угод, якомога далі від заходу. Модель, яка жодна не витримала вимоги часу, яка розсипалася. Шановні, мені не так важливі ваші симпатії, антипатії, чи ви соціаліст, чи комуніст, для мене головне, що ви є жителі України. Якщо ви хочете мати надійну на багато років оборону і безпекову політику — ви повинні обирати політику колективної безпеки.
Я був президентом, коли жодного дня у парламенті у мене не було більшості
– Не можу не запитати про справу з вашим отруєнням, розкажіть, що з нею зараз?
– Я думаю, що як тільки Путін піде з Росії ми отримаємо великий прогрес у цій справі. Всі ключі сьогодні знаходяться тільки там.
– На вашу думку, що вам не вдалося реалізувати за вашої каденції?
– Із тих можливостей, які були переді мною, я не можу сказати, щоб зробив чогось ревізію. Я був президентом, коли жодного дня у парламенті в мене не було більшості. Більшість українських політиків не можуть уявити, як це, коли у президента немає більшості в парламенті. То був час після Помаранчевої революції, коли ми декларували, що наша дорога не до Москви, а якомога далі від неї. Ми вийшли на розуміння, акцент європейської політики. Це політика, яку Україна не знала, яка не робиться за один день. Мені б хотілося, щоб в економічний успіх 2005-2010 років ми ще раз повторили в найближчі 30 років. Динаміка, щоб була від 7 до 12 відсотків при рості валового продукту — це найвища динаміка в Європі була. Щоб ми кожен місяць один мільярд інвестиції отримували в українську економіку. Це були найвищі вкладення в Україну. З тих діл, які були біля президентського столу досяжні, я ту роботу виконав.
– На вашу думку, чи зараз в правильному напрямку рухається країна?
– Ми всі відчуваємо, що українська політична нація із “квазі”, де ми були 20 років назад, стала нацією. Ця нація в своїй основі говорить майже одним голосом. Ми відчуваємо, що сильні, можемо робити одне національне діло, що московське болото нам не страшне. Якби такий стан був на початку 90 років, як був у поляків, литовців, чехів, то в нас би цієї війни не було, я впевнений.
Я пишаюся тим, що в Україні створене відкрите суспільство
– Що можете сказати про ймовірний конфлікт теперішньої влади з Головнокомандувачем?
– Я думаю, він насправді не такий, як подається. Є багато сторін, які мають інтерес, щоб його підняти по градусу набагато вище, ніж він є, або навпаки, мінімізувати. Мені здається, що політичний і військовий лідери розуміють, що їм будуть аплодувати тоді, коли вони знайдуть ту дорогу, яка формує синергію їх відносин і найшвидше веде до національної перемоги. Мені здається, що розуму вистачить і одній, і другій стороні думати про нашу націю і державу. Я пишаюся тим, що в Україні створене відкрите суспільство, яке чутливе та швидко реагує на правильні чи не правильні рішення влади. Реакція на кроки, які нас не влаштовують, дуже швидка. Ми стали тим класичним західним суспільством, у якому ключова функція: я — громадянин. Це мій обов’язок і все залежить від мене. Не будь пасивний, не сиди мовчки, бо всі обставини потребують твоєї дії. Це класичне, що відрізняє населення від громадян. Громадянин завжди за все у відповідальності, а населенню байдуже, що відбувається. Гарний цьому приклад населення Росії.
