Ми з чоловіком вже п’ять років разом. Оселилися в моєї міській квартирі, і все йшло непогано. Згодом вирішили і його батьків з села забрати: втомилися вони вже від вічного господарства. На щастя, у мене була ще одна квартира, одиничка. Я її здавала, до пори нікому не розповідала. Є і є. Але тут питання постало, куди батьків влаштовувати – ось і стало в нагоді; нехай поживуть, поки не визначаться. Але раптово все змінилося.
Я раптом з’ясувала, що чоловік зустрічається з ще однією жінкою. Сам проговорився, причому мені ж і скаржився, як йому важко, і як він не знає, кого вибрати, от би я його як-небудь переконала! І не подобається йому, що в родині грошей менше стало. Ну зрозуміло, менше, адже я втрачаю дохід від оренди через його батьків. Та й йому батькам допомагати доводиться. І дамі тієї доводиться, кому захочеться чужого чоловіка до себе пускати та обходити за свій рахунок? Хоч букетик з шоколадкою принести зобов’язаний …
Я дивилася на нього, думала, наскільки ж він наївний, думає, все саме на нього впаде. Але, якщо вже він страждає і вибір зробити не може, я йому допоможу по старій пам’яті і зроблю вибір за нього: нехай котиться до своєї дами.
Але тільки він до неї котитися не хоче, у неї самої одиничка і двоє дітей. Вона їх на вихідні кудись відправляє … але мені-то що до того? З милою і в курені рай …Він знизав плечима, сказав, поживе тоді у батьків …
Ви оціните тільки масштаб! У батьків він поживе! У моїй квартирі він поживе, щоб мене не турбувати!Я йому віддавала все, вирішувала його проблеми, допомогла з роботою і робила її за нього, поки він сам не розібрався. Допомогла вивезти батьків і ставилася до них краще, ніж до власних. І вони до мене добре ставилися, але після його заходів вирішила я їх виселяти.І ось мене переконують, що, мовляв, неправильно це.
Що вони повинні спочатку підкоп грошей, собі житло купити …Але якого вони не збирали їх останні три роки, поки жили в моїй квартирі, не перейнявшись навіть комуналку оплатити? Якби навіть ці суми відкладали, перший внесок за власне житло у них накопичився: не в столицях адже проживаємо!А чоловік, раз вважає себе таким крутим мужиком, нехай про своїх родичів піклується сам. І я сказала свекрам, що ось, мовляв, поріг… Ну просто повинен же чоловік відповідати за свої вчинки. Свекри були в жаху. Виявляється, вони давно вже продали старий будинок, а мені не говорили. Знову ж таки, де гроші за нього? Мені то невідомо, але суми за їх пристойний шматок землі вистачило б на житло в місті. Але вони вважали за краще жити за мій рахунок… І що, я їм чимось зобов’язана?
Мене запевняють, що я поступаю підло. Вони і запевняють, але чоловік вже майже колишній. А ось подруги підтримують: квартиру краще здати, хоч комуналку платити не доведеться. Я по натурі людина не мстивий, не мрію, щоб чоловік ногу зламав або з його дамою лихо спіткало. Що мені взагалі до чужих людей? Я просто хочу позбутися від них скоріше, немов не було в моєму житті. Навколо мене повинен бути порядок, а не цей бруд. Як хочете сперечайтеся, я не вірю, що його батьки були не в курсі. Кожні вихідні він “у них” то засидівся, тозаснув… Тому нехай виселяться. Чоловік благає пробачити, але я гидую: надто вже каламутній виявилася ця історія. Дала їм тиждень, речі чоловіка виставила за двері. Жорстоко? Не думаю.
