Чи не кожного дня ЗМІ та соціальні мережі продовжують наводити факти витрат з державного та місцевих бюджетів на все, що завгодно, окрім ти речей, які мали б наближати нас до перемоги. І чим далі, тим зухвалішими стають приклади неадекватного використання грошей платників податків. Від барабанів та овочерізок за сотні тисяч гривень депутати різних рівнів та мери міст почали змагатися за лідерство у найбезглуздішому під час війни марафоні марнотратства. Після флагштоків за кілька мільйонів і ремонту стадіонів за декілька десятків мільйонів гривень пальма першості поступово перейшла до Верховної Ради із виділенням більш ніж півмільярда гривень на ремонт пам’ятника Голодомору, а потім до київського міського голови із тендером на фінансування реконструкції перехрестя за майже 1,5(!) мільярди гривень!
Я вже писав про витоки цього аукціону нечуваного марнотратства і зараз варто зосередитись на тому, що потрібно зробити насамперед для уникнення подібних проектів та тендерів. Оскільки навіть найраціональніші та найрозумніші пропозиції, що надають експерти різних галузей, не можуть бути реалізовані поза чинним правовим полем. А якщо дещо й вдається зробити, то воно не виходить за межі волонтерства та аматорства, тобто має несистемний характер та постійний брак ресурсів. І так воно й буде далі, принаймні допоки Україна не визнає війну – війною і не почне переводити економіку на воєнні рейки.
Основою для цього мають стати два акти:
- Закон України про особливий правовий режим «стан війни»
- Закон України про функціонування економіки під час дії особливого правового режиму «стан війни»
Лише після їх розробки, ухвалення парламентом та набуття чинності після підписання президентом та оприлюднення у ЗМІ ситуація може поступово змінюватися. Так, самі по собі закони не мають жодних магічних властивостей, тому не варто очікувати на стрімкі та кардинальні зміни одразу після їх появи. Проте без цих законів українська економіка й надалі працюватиме так, як і до війни, але більш кволо та з безліччю обмежень через невідповідність нормативно-правової бази реаліям життя та безлічі інших факторів, які з’явились внаслідок ведення бойових дій.
Першим законом повинна бути створена воєнна ієрархія виконавчої влади із чітким зазначенням функцій та повноважень і термінів її роботи, а також обмежень у правах всіх її працівників та визначенням персональної відповідальності за вчинки та рішення не пов’язані із нормами ККУ чи Кодексу адмінпорушень. Саме так: більше прав та можливостей – більша відповідальність. Кожна інституція має отримати свій бюджет, в межах якого керівник інституції може робити будь-які асигнування без узгоджень та консультацій. Свобода дій обмежується лише напрямками бюджетування та відповідальністю за результат та строки, в який його досягнуто.
Другим законом повинні бути створені:
- система пріоритетів державного фінансування галузей економіки під час війни;
- система пріоритетів державних закупівель та обмежень щодо використання бюджетних коштів на цілі, які жодним чином не пов’язані із наближенням перемоги (розумію, що звучить досить пафосно, але це зовсім нескладно зробити, заблокувавши казначейські проплати за низкою статей бюджетної класифікації);
- фіскальна система воєнного часу з наголосом на ліквідацію всіх без винятку процедур, що ускладнюють роботу бізнесу та потребують непродуктивних витрат робочого часу та коштів на організацію та адміністрування бухгалтерської звітності;
- митна система воєнного часу з наголосом на безперешкодне потрапляння на територію України зброї, предметів подвійного призначення та інших товарів, які необхідні для виробництва зброї чи забезпечення потреб армії насамперед;
- система соціального захисту воєнного часу з наголосом на формування єдиного порядку виплат для нужденних, яка б спиралась на досвід страхування життя, здоров’я та майна (це найпростіше та найшвидше і є досвід Великої Британії часів Другої Світової, який можна використати).
Так, все вищевикладене не панацея і завтра не запрацює. Але якщо подібних законодавчих актів і системи організації влади та економіки не буде завтра, то після завтра навіть найбільша та найпотужніша допомога партнерів може вже не знадобиться… Бо неможливо допомогти тому, хто сам собі ради дати не здатен!
Обговорення