Скалатчина й саме місто мають давню та цікаву історію. Перша писемна згадка про поселення датується 1512 роком, коли Янушеві Сверчовському, старості теребовлянському та люблінському, надали дозвіл на купівлю сіл Скалат, Лошньова та Сущин у їхнього попереднього власника Станіслава Лошньовського. У 1600 році король Жигимонт ІІІ надав місту Маґдебурзьке право. Вважають, що замок у Скалаті з’явився 1630 року – звів його мечник Кшиштоф Віхровський. Насправді ж згадки про укріплення в місті датуються ще XVI століттям, що знайшло підтвердження під час останньої реставрації.
Поруч із замковими стінами стоїть величезний неоготичний костел. Це вже п’ятий храм на цьому місці. Перший було споруджено у 1643 році у романському стилі. У 1703 році його наново відбудували після військових руйнувань турками та під час османського володарювання (у 1702 році). Новий, третій костел звели впродовж 1816 – 1817 років, а освятили його у 1827 році на честь Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1898 році храм згорів. Новий костел у романсько-готичному стилі збудували за проектом Теодора-Мар’яна Тальовського у 1900 році. Храм мав 5 вівтарів. У 1901 році його освятив архієпископ Йосип Вебер під старим титулом. Костел пережив Першу світову, україно-польську та польськорадянську війни.12 березня 1944 році внаслідок гарматного обстрілу було пошкоджено костельну вежу, але храм продовжував діяти до середини 1945 року. Костел знищили у 1959 році разом з іншими 38 католицькими храмами в деканаті Скалат.
У 1994 р. розпочалось будівництво нового костелу, який 26 липня 2002 р. освятили на честь св. Анни. Із старого храму вдалося зберегти лише дзвони, а також 4 скульптури святих з головного вівтаря, скульптуру Св. Анни з бічного та образ Матері Божої Утішительки.
Костел у селі Колодіівка, що розташований одразу на дорозі з Тернополя до Скалата, збудували на зламі ХХ і ХХІ століть не надто подібний на свого попередника з 1907 року. На кінець ХІХ ст. в селі проживало майже тисяча католиків. Добиратися їм на меси в Скалат було важкувато, тож у 1907 р. в поселенні звели мурований неоготичний костел, освячений в 1913 р. під титулом св. Станіслава Костки. Храм підірвали в радянський час – на місці, де він стояв, тепер встановлена скульптура Богоматері. У період 1993-1998 рр. відбулося спорудження нової святині. В 1998 р. храм було освячено львівським архієпископом Мар’яном Яворським під титулом св. Станіслава й Анни.
Є в Колодіївці ще одне паломницьке місце – церква св. Дмитрія (1904р.), неподалік від якої діє чоловічий монастир Теодора Студита, перенесений із Риму (Італія) стараннями Кардинала Любомира Гузара з благословення Кардинала Мирослава-Івана Любачівського. 1995 р. монастир освятив єпископ Тернопільський Михаїл Сабрига. У храмі здійснював богослужіння відомий ігумен – ієромонах Григорій (Роман) Планчак. Духовий заклад славиться умінням монахів зцілювати хворих.
В’їзджаючи в Скалат з боку Гримайлова-Сатанова, можна побачити два абсолютно різних величних храми, що стоять майже поруч один з одним. Греко-католицька церква Преображення Господнього, зведена у неовізантійському стилі (1872). Неподалік від цього храму відкрито меморіальну дошку на честь жіночого підпільного монастиря сестермонахинь Студійського Установу УГКЦ, що діяв під духовним проводом української релігійної діячки, монахині, матері-ігумені Олени Вітер. У роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. У містечку Скалат на честь мати-ігумені її іменем назвали одну із вулиць. Поруч за півсотні метрів від храму УГКЦ виблискує золотими маківками церква УПЦ – собор Усіх Святих. Перед храмом встановлено «антикварні» фігури апостола Петра та Божої Матері.
Про колишню єврейську громаду нині нагадує лише синагога XVIII століття. Вона унікальна тим, що зазвичай синагоги є прямокутними або майже квадратними (як, наприклад, у сусідніх – Сатанові чи Гусятині). А в Скалаті юдейська божниця нагадує літеру «Т». Після Другої світової війни війні в її приміщенні створили електростанцію, після цього там були майстерні. Останні два десятиліття споруда стоїть пусткою.
Головну святиню Полупанівки видно вже на під’їздах до села. З боку Хмелиська помітно невисокий пагорб, на якому серпантином розміщені скульптурні групи. Паломники, віруючі і просто туристи приходять сюди – на Святу гору, на прощі. На досить високому товтровому пагорбі знаходиться сільський цвинтар, а трохи нижче поруч стоять муровані костел св. Йосипа (1894 р.) і церква Св. Духа (1878 р., відбудована в 1989 р.).
У північній частині села знаходиться Свята гора. Відома вона з давніх-давен. І хоч зараз гора вважається християнською святинею, тут знайшли залишки давнього святилища. Із гори витікають декілька джерел, вода яких славиться своїми цілющими властивостями. Одне джерело витікає з відбитку стопи Божої Матері. З 1994 року Свята гора є ландшафтним заказником місцевого значення. У 2010 році на Святій горі відкрили Хресну дорогу. Тут Ви зможете побачити 14 образів Ісуса Христа перед сходженням на Голгофу.
Іван Федорівський
Журнал «ФайноТУР»
Обговорення